Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

Історія Лісної Дачі у ХХ столітті стала частиною історії розвитку промисловості Донбасу.

Весною 1892 року в селі Верхнє запрацював Донецький содовий завод акціонерного товариства «Любимов, Сольве и К°». На заводі була власна електростанція, шахти, лікарня. Поруч із заводом було відкрито залізничний пост, який назвали Любимовським, а потім він перетворився на залізничну станцію Переїздна. В кінці ХІХ ст. на акціонерів працювало близько двох тисяч робітників, яких потрібно було годувати.

Акціонери викупили землі Лісної Дачі, у якій ліс на цей час лишився лише в назві, і влаштували там підсобне господарство для заводської їдальні.Побудували барак, корівник, свинарник, конюшню, забійний цех. Було завезено поголів’я елітних порід корів і свиней. Поїли тварин артезіанською водою, яку підігрівали у спеціально побудованому відстійнику. На вершині високого піщаного бархану влаштували великий цементований котлован, де вода підігрівалася і тільки після того подавалася до ферми і на полив городини. Грядки з овочами було сплановано під невеликим уклоном і поливна вода подавалася зверху вниз. Передові технології використовували і при вирощуванні овочів високоефективних сортів. Згодом від ферми проклали вузькоколійку до берега Дінця, напроти залізничної станції Переїздна, якою доставляли вирощену продукцію у Верхнє. Її вистачало не лише для робітничої їдальні, а й для продажу.

Наступив революційний1917 рік: акціонерів прогнали, підприємства націоналізували, розпочалася громадянська війна. Після цих бурхливих подій взялися за відновлення господарства. Та спеціалістів і управлінців не вистачало на всі підприємства. Почали об᾽єднувати їх в трести, які мали право юридичної особи. У жовтні 1921 року в Лисичанську створено трест «Химуголь», до якого увійшов Донецький содовий завод, ще шість заводів, 14 рудників та чотири маєтки, зокрема Лісна Дача (ферма) і Бакай, де заготовляли стійки для копалень. Наступного року трест реорганізували в «Югхимтрест». Саме у цей час, у 1921-24 роки, тут посадили сосновий ліс, що мав захистити поля від піску, який гнав північний вітер.

 І далі господарство в Лісній Дачі переходили від одного підприємства до іншого. Як підсобне господарства воно належало трестам, управлінням шахт, склозаводу, а під кінець радянських часів – об᾽єднанню «Азот».

У 1930 році тут за поштовою адресою «п/ф Любимівський пост Артемівської округи»знаходилася, як написано в офіційних документах, «Молочарська ферма «Лісна Дача», що входила до складу «Укррадгоспоб᾽єднання» Старобільської Округи. У цей час тут було три бараки, пізніше побудували четвертий. У будинку, де сьогодні розташоване правління садівництва, була школа з кількома кімнатами. Учні різних класів сиділи в одній кімнаті і всі предмети їм викладала одна вчителька. Вона ж вечорами вчила неграмотних у школі Лікбезу (ліквідації неграмотності) і керувала драмгуртком. До свят готувалися спектаклі з української класики, організовувалися танці під власний духовий оркестр у клубі.

Голод 1932–33 років тут, очевидно, пережили відносно спокійно. Все ж це була молочна ферма, яка годувала робітників підприємств Донбасу, а не колгосп, куди мали зганяти одноосібників. Після 1935 року господарство в Лісній Дачі приєднали до нового заводу «Мехскло».

Перед війною на місці сучасної церкви побудували два дерев᾽яні корпуси піонерського табору. З початком війни ці корпуси переобладнали під спецшколу, де готували партизан і підпільників. На вузькоколійці тренувалися закладати міни. Але 28 жовтня 1941 року ліс навколо згорів. Уважається, що підпалили диверсанти. 11 липня 1942 року німці увійшли в селище і взялися за відновлення господарства, бо ж їсти всім потрібно. Та вже 2 лютого 1943 року німців вибили на правий берег Дінця. Фронт стояв по Дінцю аж до 5 вересня 1943. Почалося відновлення житла, ферм, доріг.

В 50-х роках, коли хімкомбінат почав посуватися в бік Дінця, довелося ферми з Новосиротинського колгоспу імені Сталіна переводити в Лісну Дачу, об᾽єднали і польові бригади. А в березні 1959 року підсобне господарство «Лісна Дача», борівський колгосп ім. Ворошилова і новосиротинський ім. Сталіна реорганізували в радгосп «Лісна дача». З часом його передали хімкомбінату як підсобне господарство. Та в ринкових умовах радгосп не вижив, припинив існування. На його землях розташувалися дачі сєверодончан.

Сьогодні на місці піонерського табору стоїть красивий Свято-Хресто-Воздвиженський храм, який був освячений у 2000 році. І вже священники організовують тут літній дитячий табір. Життя продовжується.

Сергій Каленюк, член Національної спілки краєзнавців України

Фото Григорія Артемова

У 1941 році тут була школа, в якій готували партизан і підпільників.

У сучасній конторі садівництва важко розпізнати клуб і школу 30–50-х років.