Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Сєверодонецьк не має свого залізничного вокзалу, адже залізниця оминає місто. Найближча проходить правим берегом Дінця з Лисичанська на Рубіжне. Є лише відгалуження залізничної гілки зі станції Рубіжне до “Азоту”.

Але на карті Стрельбицького 1920-х років показано залізничну гілку, яка проходить з Рубіжного територією сучасного Сєверодонецька (якого тоді і в проекті не було) і від Метьолкіного (на карті –Метальникова) провертає на північ до Старобільська. Місто Старобільськ потребувало залізниці для вивозу в першу чергу зерна, але паровози оминали цей повітовий центр. У 1895 р. харківський губернатор і Старобільське повітове земство ходатайствували щоб завернули лінію від щойно побудованої дільниці Лисичанськ–Куп'янськ. Через рік вже Харківське губернське земство просило, щоб для нового виходу з Донбасу провели вітку з Луганська на Валуйки через Старобільськ. Потім гірничопромисловці просили з'єднати Ростов з Валуйками, провівши трасу через Старобільськ. Та лише у 1913 р. Міжвідомча комісія погодилася з необхідністю під'єднати Старобільськ до гілки Лисичанськ–Куп'янськ, і навіть почалося будівництво. Але ж війни, спочатку Перша світова, а потім Громадянська... І залізниця лишилася лише на карті. Шкода, а то б у майбутнього Сєверодонецька вже була б готова залізниця. Та не склалося.

А залізницю через Старобільськ провели від Ново-Кондрашовської до Валуйок лише у 1934 р.

Є ще одна карта із маршрутом залізниці через Сєверодонецьк. Це німецька карта 1942 року. На карті залізниця підходить від Рубіжного до Лисхімстроя, а далі пунктирна лінія залізниці, яка проектувалася чи будувалася, пролягає від Новосиротиного по північній околиці Сиротиного, потім прямо по центральній вулиці Борівського, а після Капітанового та хутора Путіліна наближається до лівого берега Сіверського Дінця і по берегу проходить через Старий Айдар до роз'їзду 944 перед станцією Городній, що вже за Айдаром.

Про залізничку гілку Лисхімбуд –Городній майже нічого не відомо, принаймні, мої пошуки інформації про неї мало чого дали. Чи це німецький проект, чи німці, знаючи, що тут ведеться будівництво залізниці, нанесли її на карту — не знаю. Але залізницю від Лихімстроя прокладали. Її почали будувати для того, щоб вивести залізничні вагони та різне обладнання із району Куп'янська, а туди підвозити боєприпаси. Адже 15 жовтня 1941 р. стало очевидним, що доведеться залишати Харків і відходити. На той час важливі залізничні вузли Лозову і Близнюки німці вже захопили, сполучення по лінії Харків –Ростов перерізали, залізничні мости через Сіверський Дінець було підірвано. Виник план термінового прокладання залізниці по лівому берегу Дінця від Лисичанського АТЗ (азотно-туковий завод, нинішній Сєверодонецький “Азот”) до залізничної магістралі  Луганськ –Валуйки, яка проходила лівим берегом Айдару. А Лисичанський АТЗ уже мав залізничне сполучення з Рубіжним. Це давало можливість з'єднати Куп'янськ зі східними районами країни.

Будівництвом займалася 28-я залізнична бригада полковника Н.В. Борисова, яка була сформована після початку війни у Харківському військовому окрузі. Дорогу, судячи з карти, планувалося прокладати прямо по селам. Очевидно, щоб залучити до будівництва і жителів сіл, яких не треба було б возити до робочого місця. На карті маршрут прокладено просто через центр Борівського.

У середині листопада 1941 ситуація на фронті різко змінилася –німці перерізали шлях до Куп'янська. 16 листопада 1941 частини 17-ї німецької армії прорвали оборону 12-ї армії Південного фронту на північний схід від Артемівська і націлились на Ворошиловград. Ситуація склалася так, що на правому фланзі  армії окрім залізничників інших частин не було. Виявивши слабке місце, німці розраховували легко заволодіти Ворошиловградом.

Тут було вже не до будівництва залізниці. Щоб затримати німецький наступ до підходу резервів, радянське командування кинуло в бій частини 28-ї залізничної бригади, якій наказали зайняти оборону на правому березі Сіверського Дінця на ділянці Сентянівка –Водопровід. Ця ділянка знаходилася на річці Луганці, паралельно тій гілці, яку вони будували. Для виконання цього завдання командир бригади в спішному порядку сформував зведений батальйон (557 осіб). У залізничників не було на озброєнні ні артилерії, ні станкових кулеметів, ні протитанкових гранат –замість них передбачалося використовувати 400-грамові толові шашки. Тому для їх підтримки сформували групу бронепоїздів майора П. Бойко (бепо №№ 2 "Никита Хрущев", 3, 6, 11), які підійшли зі сторони Ворошиловграда. Німців ціною життя військових будівельників зупинили. 28-а залізнична бригада запобігла прориву 4-го німецького корпусу генерала Шведлера до Ворошиловграда. За героїзм 56 солдатів і офіцерів бригади були нагороджені орденами і медалями. Фашисти тоді так і не взяли Сентянівку. У Ворошиловград фашисти увійшли лише в липні 1942. Комбрига перевели в Москву, а командувати бригадою став колишній начштабу полковник В.А.Чигарков; 28-я жд бригада стала 1-ю гвардійською.

Про цей подвиг залізничників можна розповісти чимало цікавого, героїчного і трагічного, але не завжди правдивого. У цій історії чимало заретушованого, замовчуваного або викривленого. Проте інформацію про подвиг залізничників знайти можна. А от про будівництво залізничної гілки Рубіжне –Городній відомостей лишилося дуже мало.

Схоже, що залізничну гілку добудували. Про це писав Олександр Зінов у книжці “Лисхимстрой в годы войны”. Цитую:

“Командование фронта поняло, что снять блокаду скоро не удастся. И принимается решение выйти на железнодорожную ветку Ворошиловград – Москва через Новоайдар и Валуйки в обход Купянска. Для этого необходимо было в кратчайшие сроки построить железнодорожную ветку Лисхимстрой –Новоайдар протяженностью более 50-ти километров.

Чтобы скрыть от противника свои замыслы, возведение ж/д ветки началось не от строительной площадки Лисхимстроя, а от леса вблизи озера Волчьего, что у поселка Вороново. Одновременно шло строительство ветки от Новоайдара. Кропе саперов, в этих работах участвовали жители окрестных сел. Вскоре эта ветка была готова за исключением участка 3-4 км — от озера Волчьего до стройплощадки. Это не помешало ввести ее в действие. Началась отправка оборудования на новоайдарскую ветку и доставка на фронт техники, боеприпасов, продуктов и резервов. Недостроенный участок преодолевали на автомашинах и подводах. Все транспортные операции проводились в основном в ночное время”.

І ще Зінов писав: “В настоящее время кое-кому с трудом верится, что дерзкое по своему замыслу строительство железнодорожной ветки на Новоайдар и осуществление движения транспорта по временной дороге было выполнено. Под сомнение ставятся рассказы очевидцев этого события. Первый участковый уполномоченный на поселке Лисхимстрой от Лисичанского городского отделения милиции Григорий Андреевич Мостовой выполнял свои обязанности на ней. Притом документально подтверждается этот факт и в письмах С.П.Агафонова к И.М.Барскому”.

Бентежить деяка невідповідність німецької карти опису Зінова, який писав про 50 км залізниці від Лисхімстрою до Новоайдару, і початок її будівництва від озера Вовчого в умовах секретності. На карті ж залізниця йде до Городньої через населені пункти, що унеможливлює секретність. “Пошковці” розповідають, що знаходили залізничні рейки з датою 1937-1939 років у районі Сиротиного. Утім, як би ця залізниця не пролягала, вона була тимчасовою і до переліку залізничних станцій Сєверодонецьк чи Лисхімстрой не потрапив.

І є ще одна карта, яка долучала Сєверодонецьк до Донецької залізниці. До речі, Донецькою вона стала називатися лише у 1953, коли в одну об'єднали Сєверо-Донецьку і Південно-Донецьку. Прикро, що Сєверо-Донецька залізниця була, а Сєверодонецької станції як не було, так і немає.

У 1960-х роках розроблявся проект облаштування залізничної станції у Сєверодонецьку. Там, де залізнична гілка з Рубіжного заходила на Лисичанський хімкомбінат, планували побудувати залізничну станцію з вокзалом. Тут сєверодончани могли б сісти у поїзд і доїхати до іншої станції Донецької залізниці, а звідти дістатися до будь-якої станції Радянського Союзу.

Для цього планувалося підєднати Сєверодонецький вокзал залізничною колією до Донецької залізниці перед Дружеським мостом через Донець. Тоді цей проект не реалізували, порахували недоцільним, адже вже було прийнято рішення про будівництво нового аеропорту. Та на карті Сєверодонецьк з'єднали зі станцією Лисичанськ.

Можливо, настане час, коли сєверодончани зможуть тролейбусом чи маршруткою доїхати до Сєверодонецького вокзалу, там сісти у вагон і доїхати до Лисичанського вокзалу, де вагон приєднають до поїзда, який вивезе їх до будь-якої станції євроазійської залізничної мережі від Португалії до Китаю.  

Сергій КАЛЕНЮК

На початку— Вокзал Сєверодонецька (натисніть, щоб збільшити)

Внизу карти (натисніть, щоб збільшити):

1. Рубіжне-Старобільськ

2. Рубіжна-Городній

3. Три вокзали