«Колиска» Сєверодонецька – Лисичанськ

«Колиска» Сєверодонецька – Лисичанськ

Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

У старому покинутому усіма будинку, який ми бачимо на фото, що стоїть на розі вулиць Соборної і Шкільної міста Лисичанська, зароджувався Сєверодонецьк. 

Коли в середині 1970-х я вперше потрапив у Донбас, то був дещо здивованим лисичанськими «Ікарусами»; борт автобуса по усій довжини прикрашав напис «Лисичанск – колыбель Донбасса». У ті часи подібний креатив був рідкістю. Та й Лисичанськ – це північна околиця Донбасу, колиска мала бути, як я уявляв, десь у центрі. Тільки з часом я зрозумів, що дійсно, промисловий Донбас почався саме тут. Лисичанськ став “колискою” і для міста Сєверодонецька.

Новонароджене немовля спершу потрапляє в колиску, потім у власне ліжко, а коли стає дорослим, то переселяється у власну квартиру. Так було і з Сєверодонецьком.

Коли ми говоримо, що місто Сєверодонецьк розпочалося з перших будинків, побудованих весною 1934 року на перехресті бульвару Дружби Народів і вулиці Богдана Ліщини, то це і не зовсім вірно. Адже будівництво розпочалося з моменту, коли пізньої осені 1932 року у Лисичанську на стіні одноповерхового будинку на вісім кімнат, розташованого на вулиці Інтернаціональній (Соборної), появилася табличка «Управление строительства Лисичанского азотно-тукового завода». У дворі будинку був навіс, під яким стояла пара вантажівок. Легкових авто тоді не було. Замість них були фаетони для виїзду керівництва, і пара “лінійок”. “Лінійками” називався однокінний транспорт на 4 чоловіка. У фаетони було запряжено пару коней.

Від будинку внизу за Дінцем було видно, мов на долоні, хутір Ново-Сиротине, за яким на піщаних барханах розпочиналося будівництво майбутнього «флагмана української хімії» і міста хіміків – Сєверодонецька.

З появою управління будівництвом АТЗ почало жити нове слово Лисхімстрой.

Где пески от зноя летом ныли,

И курила пыльная метель,

Лисхимстрой в тридцатых возводили –

Города большого колыбель.

Керівники і спеціалісти Лисичанського АТЗ жили у Лисичанську і щодня їздили на будівництво, яке так і називалося “Лисхимстрой” – скорочення від “Лисичанское химическое строительство”.

На лівий берег перебиралися через хирлявий наплавний міст, який лише трохи вивищувався над водою. Знаходився він навпроти Павлограду, десь за кілометр від залізничної станції Лисичанська. Майже щорічно під час паводків його зносило, не дивлячись на прив'язування до дерев. На якийсь час зв'язок переривався, потім встановлювали пором, а тоді знову відновлювали міст.

Молодий інженер Ілля Барський, який у лютому 1934 прибув на будівництво, писав, що на той час на лівому березі по заплаві ріки вже було збудовано дамбу з трьома містками, яка була замощена каменем. На схід від хутора Ново-Сиротине вже знаходилось кілька тимчасових будівель, сараїв, конюшень, які почали приростати землянками, очеретяними бараками. Це росло селище перших будівельників, яке називали “посьолок Восточний”. Інше подібне стихійне селище виникло біля Борової, де будували залізничний міст по дорозі на Рубіжне, там і заготовляли дерево для будівництва. Люди селились ближче до місця роботи. 

29 квітня 1934 було заселено перші будинки барачного типу на розі майбутніх вулиць Леніна і Заводської. Цю дату виконком Сєверодонецької міськради прийняв за дату народження міста. Саме з цього місця почало рости майбутнє місто Сєверодонецьк. Але у той час це теж були самобуди, ініційовані керівниками Лисхімстроя. Адже ще й проекту ніякого не було. Керівники Лисичанська планували, що селище хіміків буде на правому березі Дінця, адже це був Лисичанський завод на лисичанській території, який мав працювати на лисичанському вугіллі. А на лівому березі, поруч з майбутнім хімкомбінатом, почали будувати Лисичанську тюрму, згодом відому як “Дім ВОХР” – найбільшу у той час будівлю не лише нового селища, а й Лисичанська.

Карта-схема об'єктів Лисхімстроя на 1939 рік

Перший генплан підприємства було розроблено у 1936, рішення про розташування соцмістечка на місці сучасного Сєверодонецька було прийнято у 1937, а наступного року вже вирішили, що будуватимуть не азотно-туковий завод, а комбінат. Плани тоді мінялися швидко і неодноразово.

Якщо вернутися до аналогії з колискою, то можемо сказати, що 26 жовтня 1938 року майбутній Сєверодонецьк перемістився з колиски у власне ліжко. Саме тоді Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення: “Образовать в поселке Лисхимстрой поселковый Совет, присвоив ему наименование Лисхимстроевский”. Отже, лише в кінці 1938 року селище Лисхімстрой стало офіційним населеним пунктом. До того часу селище будувалося за місцевою ініціативою і вважалося будівництвом Лисичанського хімічного комбінату.

У 16 років пора отримувати паспорт, у якому можна змінити ім'я-прізвище. Можна сказати, що саме так було і з Сєверодонецьком. 27 січня 1950 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення про перейменування селища міського типу Лисхімстрой Лисичанського району в Сєверодонецьк. Іменем цим теж поділився Лисичанськ, для якого воно було не нове і звичне. Через те, що Лисичанськ знаходився на півночі Донецького басейну, ще з кінця ХІХ століття тут популярними були назви підприємств зі складовою “Северо-Донецк”: “Северо-Донецкий стеклозавод”, “Северо-Донецкий рудник”, “Северо-Донецкая железная дорога”...

В Лисичанську ще з 1930 року працювала “Северодонецкая ГРЭС — Северо-Донецкая государственная районная электростанция”, яка виробляла електроенергію для вугільних підприємств краю і технологічне тепло для Донсоди. Станцію розмістили в тіснині, що виключило перспективу її розширення. Вона стала єдиною із станцій, побудованих за планом ГОЕРЛО, яка не вийшла за межі планової потужності. Тому електростанцію перетворили на теплоелектроценталь і перейменували на Лисичанську ТЕЦ.

Коли ж настав час давати ім'я селищу, підпорядкованому Лисичанську, то розглядалися різні варіанти:  Донецьк, Верхньодонецьк, Менделєєвськ, Комсомольск-на-Дінці, Світлоград, Сєверодонецьк... Керівництво Лисичанська наполягло на звичному для себе імені –“Северодонецк”. У ті часи навіть укази Президії Верховної Ради УРСР писалися російською мовою, то так і записали російською мовою –“Северодонецк”. От з того часу при написанні назви українською мовою виникають непорозуміння, бо кожен пише в залежності від своєї освіченості і розуміння походження назви.

Сєверодонецьк активно ріс і розвивався. 27 березня 1958 р. виконком Луганської Облради депутатів трудящих вирішив: “Посёлок городского типа Северодонецк города Лисичанска отнести к категории городов районного подчинения”. Селище Сєверодонецьк  стало містом, яке підпорядковане Лисичанському району. А вже напередодні нового 1963 року указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 місто Сєвєродонецьк, саме так записано в указі, підпорядковувалося Луганській обласній Раді депутатів.

З цього часу можна вважати, що Сєверодонецьк не лише покинув батьківську колиску, але й відселився від батьків у власний дім, та почав жити самостійним життям.

А 7 липня 1966 року і Лисичанський хімкомбінат було перейменовано у Сєверодонецький хімічний комбінат. Це була остання назва, яка нагадувала, що саме Лисичанськ був тією колискою, з якої виріс сучасний “Азот” і місто Сєверодонецьк.

 

Сергій КАЛЕНЮК

Мы в социальных сетях


Наш twitter канал

Последние комментарии