Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Місто Сєверодонецьк почало забудовуватися на перетині сучасної вулиці Богдана Ліщини і бульвару Дружби Народів. Саме на цьому перехресті стояв фотограф, фотографуючи вулицю Леніна, адже на бульвар Дружби Народів вона була перейменована лише у грудні 2015. Тоді по вулиці, як і зараз по бульвару, їздить транспорт, що не відповідає визначенню бульвара. Хоча був період, коли вулиця дійсно була бульваром і проїзд транспорту по ній був заборонений.

На фото бачимо афішу, яка запрошує на спектакль “Євгенія Ґранде” Лисичанського театру драми. Територія, на якій будувалися перші будинки селища Лисхімстрой, належала Лисичанську, та й потім Сєверодонецьк до кінця 1962 підпорядковулося Лисичанську. Театр у Лисичанську існував з 1951 по 1954, а тоді переїхав у Проскурів. Того року Проскурів перейменували у Хмельницький і зробили обласним центром. А який же обласний центр без театру? Тож на фото бачимо вулицю Леніна літом 1952 чи 1953 року.

Вулиця Богдана Ліщини стала називатися в честь одного з директорів містоутворюючого підприємства “Азот” лише у 2011 році. До того 60 років вона була Заводською. Це була перша вулиця селища будівельників азотно-тукового заводу. Вона виникла уздовж лінії електропередачі на дерев'яних опорах, яка вела від ПівнічДонДРЕСу (пізніше — Лисичанська ТЕЦ) через Лісну Дачу до Рубіжного. У 1934 році було прийнято рішення будувати селище на схід від лінії електропередачі, а на захід була територія, на якій мав вирости Лисичанський азотно-туковий завод. Вулиця умовно розділяла заводську територію і селищну.

Перші заводи майбутнього селища появилися саме на цій вулиці. З боку заводської території побудували завод шлакоблоків (приблизно навпроти “ТАУН СЕРВІС”). За селищем вулиця перетворювалася на дорогу, яка вела до мосту через Борову. І проходила вона повз цегельний завод. Тож назва вулиці –Заводська була виправданою.

Але назви вулиці отримали лише у 1951 році. Спочатку будівництво велося кварталами. Вважалося, що жити хіміки будуть у Лисичанську, а тут будуть лише тимчасові бараки будівельників та будинки для невеликої кількості хіміків, які зможуть виконувати роль чергового персоналу на випадок аварії на хімкомбінаті.

Зліва від вулиці Леніна був квартал № 1, а праворуч ‒№ 2. З цих кварталів і почався Сєверодонецьк. Вже до 7 листопада 1934, коли відзначали XVII роковини Великого Жовтня, було побудовано п'ять бараків, їдальню, хлібопекарню і перший капітальний двоповерховий будинок.

Один з перших керівників будівництва майбутнього хімкомбінату Ілля Матвійович Барський прибув на будівництво у березні 1934 і застав той момент урочистого відкриття перших будинків селища. Він навіть намалював схему. На схемі показано, що перші три каркасні бараки із очерету, обмазаного глиною, і побілених, були побудовані по вулиці Б. Ліщини, де сьогодні стоять будинки 9 і 11. Це квартал № 2. У цих будинках барачного типу до 1 травня заселилися перші будівельники. А навпроти побудували їдальню.

Будівельники, які будували ці перші бараки і будинки, жили в тимчасових очеретяних бараках в районі сучасного військомату. От з цих тимчасових бараків вони й переселялися у каркасні бараки і перші будинки.

 Ці бараки, як і багато будинків селища, не пережили Другої світової. Після війни на місці перших трьох будинків барачного типу у кварталі № 2 побудували готель, який з часом став гуртожитком (Ліщини, 9) і двоповерховий будинок, за ним – нову лазню. Стара лазня барачного типу, яка стояла тут з кінця 1934, теж була зруйнована. 

Перший капітальний двоповерховий будинок у кварталі № 1 (Ліщини, 7) почали будувати в серпні, а заселили вже 6 листопада того ж 1934 року. На даху прикріпили “рубінову зірку” – обтягнуту кумачем дерев'яну конструкцію, всередину якої було вставлено електричну лампочку. Увечері подали електроенергію, і “зірка” та усі вікна засяяли електричним світлом, яке було видно навіть з Лисичанська. Включав освітлення молодий електрик Семен Чернов, який змонтував тут же на Заводській першу трансформаторну підстанцію і всю низьковольтну лінію електропостачання. Це той відомий післявоєнний бригадир будівельників С. М. Чернов, якому у 1958 році присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Але тоді йому не надали квартиру в збудованому будинку, а в нього вже була сім'я, і він у пошуках житла виїхав працювати на шахтах.

Коли ж у липні 1938 Чернов повернувся в Лисхімстрой, то вулиця Заводська вже була сформована і формувався центр на перехресті майбутніх вулиць Леніна і Жовтневої. Тут вже був універмаг (майбутній “Космос”), дитсадок з яслями, школа, будинок управління будівництвом Лисичанським АТК (Леніна, 8), яке перебралося з Лисичанська. Дороги вимощені бутовим камнем, у 14 двоповерхових будинках жили люди, приблизно стільки ж будинків будувалися чи добудовувалися. На місці самих перших очеретяних бараків був хлібзавод, який нагадував сільську пекарню. Навпроти будинку № 1, теж зі сторони “заводської” території, було побудовано двоповерхову пошту. У війну вона не вціліла, і на її місці побудували триповерховий будинок в стилі “сталінського ампіру”. 

  Лише 26 жовтня 1938 року Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення: “Образовать в поселке Лисхимстрой поселковый Совет, присвоив ему наименование Лисхимстроевский. Включить в состав Лисхимстроевского поссовета хутора Павлоградский, Бакаи, Ново-Сиротино, пос. Лесная дача и лесные сторожки Агафонова и Горобцова, исключив их из состава Воеводского сельсовета Рубежанского района”. Отже, лише в кінці 1938 року селище Лисхімстрой стало офіційним населеним пунктом. До того часу селище будувалося за місцевою ініціативою і вважалося будівництвом Лисичанського хімічного комбінату. І це будівництво періодично то завмирало, то відновлювалося, як і мінялося рішення про місце розташування селища хіміків – бути йому на правому чи лівому березі Сіверського Дінця.

27 січня 1950 р. Указом Президії Верховної Ради селище міського типу Лисхімстрой Лисичанського району було перейменовано в Сєверодонецьк. 27 березня 1958 р. виконком Луганської Облради депутатів трудящихся вирішив: “Посёлок городского типа Северодонецк города Лисичанска отнести к категории городов районного подчинения”. З цього часу Сєверодонецьк став містом.

Яку подію чи дату приймати за народження міста? Дату отримання статуса міста чи документа про утворення поселення? Іноді за дату народження поселення приймають першу документальну згадку або побудову перших постійних будівель. А за відлік міста Луганська прийняли дату підписання указу про будівництво Ливарного заводу, коли ще й жодного будинку не побудували.

Виконком Сєверодонецької міської ради 18 лютого 1991 року вирішив: “Дату окончания строительства первых бараков на углу улиц Ленина и Заводской рабочего поселка Лисхимстрой 29 апреля 1934 года считать днем основания г. Северодонецка”. І було прийнято рішення – вивісити анотаційну дошку з текстом: “На этом месте весной 1934 года был построен первый дом посёлка Лисхимстроя, ныне города Северодонецка”. Але дошку повісили на будинку у кварталі № 1по Заводській (Ліщини), 7, який не належав до перших бараків і був побудований не весною, а восени 1934 р. Звісно, перші будинки барачного типу не збереглися. На їх місці стоїть гуртожиток по Ліщини, 9.

Якщо в тексті мова йде про час і місце, то дошка має висіти на гуртожитку, бо саме на місці гуртожитку у кварталі № 2 весною 1934 було збудовано і заселено перші бараки Сєверодонецька. А житловий дім, на якому зараз висить дошка, і який потребує утеплення та  ремонту, добре було б утеплити і підремонтувати так, щоб зберегти хоч якусь автентичність. А після ремонту на ньому вже й не соромно буде повісити табличку з текстом: “Перший житловий будинок Сєверодонецька, побудований у 1934 році”. Такий текст на цьому будинку відповідатиме історичній правді.

Сергій КАЛЕНЮК

Внизу:

Фото 4 — Так непривабливо сьогодні виглядає перший будинок Сєверодонецька по вулиці Б. Ліщини, 7

Фото 5 — Післявоєнний будинок по бульвару Дружби Народів, 3 побудовано на місці першої пошти селища. До еклектики сталінського ампіру додалися сучасні надмірності в салатових тонах.

 Фото 6 — 1948 рік. На місці перших бараків завершується будівництво готелю.

Фото 7 — Такий вигляд має сьогодні гуртожиток, у який перетворився перший готель Лисхімстроя

Фото 8 — Будинок по вул. Ліщини,11, який побудовано на місці бараку № 3.