Першою дорогою, яка з'єднувала території Лисичанська і Сєверодонецька, коли ще цих міст і в проекті не існувало, була Кальміуська сакма, яка вела з Криму в Московію. Не було ще й моста, який би з'єднував два береги Дінця. А був Боровський перевіз, біля якого і виникло сучасне селище Борівське. І назва селища утворилася не від річки Борової, а від назви Боровського перевозу. Про це йдеться в краєзнавчій розвідці Сергія Каленюка, яку ми подаємо чотирма подачами.

1. Все тече, все міняється

У XVI – XVIII ст. по території, де сьогодні розташовані Лисичанськ і Сєверодонецьк, проходив шлях, який в давніх джерелах називався Кальміуський шлях (дорога) або Кальміуська сакма. Сакма вела з Криму в Московію і проходила на схід від Оскола ‒ »ногайською стороною», де біля ріки Вороніж зближалась з Ногайським шляхом, який вважався найкоротшим маршрутом для ногайських набігів на Москву.

Але нас цікавить, у якому саме місці сакма долала ріку Сіверський Донець. Місце переходу Кальміуської сакми через Сіверський Донець в «Книге Большого Чертежу» (КБЧ) вказано у розділі «Роспись Изюмские дороги»: «А речка Красная и Боровая по правой стороне Кальмиюской дороги, и пали обе в Донец – Красная ниже Царева города верст с пол-60, а Боровая ниже Красной верст с 10. А ехати к Донцу Северскому вниз по Боровой, а Донец перевестися ниже Боровой, версты с 2. А перевестися Донец на Крымскую сторону, ехать на Белый Колодец. А от Белого Колодца вверх к речке Миюсу».

В розділі «Роспись реки Донцу...» теж згадується місце розташування Боровського перевозу: «А ниже Тору, верст с 30, пала в Донец река Бахмутова. А ниже Бахмутовой, верст с 15, на Донце, перевоз Боровской, на Кальмиюской дороге. А ниже Боровского перевозу, с Крымской стороны, пал в Донец Белой колодец, версты с 2. А ниже Белого колодезя другой Белый колодезь, верст с 10, а над ним Савин курган».

Здавалося б, місце перевозу вказано досить точно – «ниже Боровой, версты с 2» та «ниже Боровского перевозу, с Крымской стороны, пал в Донец Белой колодец, версты с 2».

«Кримською стороною» називали правий берег Сіверського Дінця.

Лишається дізнатись, у яких верстах вказано відстані. КБЧ написана у 1627 році, але дає опис карт, зроблених ще в XVI ст. У той час користувалися верстами межевими і путєвими. Розмір версти межевої становив 1000 тогочасних сажнів або 2,16 км, а путєвої ‒ 500 сажнів або 1,08 км. Порівняємо вказані в тексті відстані з відстанями на сучасній карті.

«Красная ниже Царева города верст с пол-60». «Царев город», або ще писали як Царев-Борисов, це сьогодні Червоний Оскіл Ізюмського району Харківської області. «Пол-60» – це 55 верст.  Пряма лінія по карті від Червоного Оскола до гирла Красної становить 57 км, а вздовж Дінця 110 км.

«Боровая ниже Красной верст с 10», що мало б означати 10,8 або 21,6 км, в залежності від розміру версти. По карті 14 км.

«А ниже Тору, верст с 30, пала в Донец река Бахмутова», тобто 32,4 км або 65 км. По карті наміряли близько 25 км.

«А ниже Белого колодезя другой Белый колодезь, верст с 10», така ж відстань, як між Боровою і Красною, тобто 10,8 або 21,6 км. «Белый колодезь» – річка Верхня Біленька, що протікає через Лисичанськ і впадає в Донець біля колишнього заводу «Лиссода». А «другой Белый колодезь» – це річка Нижня Біленька, яка впадає в Донець у селищі Нижнє. Відстань між гирлами цих річок становить 16 км.

А сам Боровський перевоз знаходиться «ниже Боровой, версты с 2» і за 2 версти перед Верхньою Біленькою. Виходить, що Боровський перевіз був десь посередині між Боровою і Верхньою Біленькою, відстань між якими 4 версти, тобто 8,6 або 4,3 км. Сьогодні відстань між гирлами цих річок становить близько 10 км. Очевидно, що в КБЧ використовувалась межева верста 2,16 км, бо число 8,6 значно ближче до 10, ніж 4,3. Однак, загалом вказані в КБЧ відстані погано корелюються з сучасними картами.

Думські дьяки Федір Лихачов і Михайло Данилов, які працювали над КБЧ, вірно оцінили загальну довжину Сіверського Дінця, вказавши: «А протоку Донца Северского от верх и до устья 514 верст», тобто 1110 км. Різні джерела ХХ століття вказували довжину від 1020 до 1053 км. Похибка 5,5 %. Завидна точність, як на той час. А от з відстанню між річками  не склалося. Погано корелюються їх значення із сучасними.

Дьяки вказували відстані з точністю до версти, ніде у відстанях між річками не зустрічаємо згадку про сажені. «Версти з 2» – це може бути і 3 і 5 кілометрів. А відстані більші від 10 верст – з точністю до 5: 10, 15, 30, 55... І це зрозуміло.

Але ж і річки не стояли на місці. За чотири століття багато води протекло, вимиваючи і змінюючи русла річок, просунулися і гирла приток Дінця. Згадуваний в КБЧ Чорний Жеребець сьогодні називається просто Жеребець. Це ліва притока Дінця, яка впадає трохи східніше гирла правої притоки Бахмута. А ще на військово-топографічній карті (ВТК) 1870 року кілометрів за 6-7 західніше гирла Жеребця було показано друге гирло річки, яке підписано було ще як Чорний Жеребець. На пізніших картах це гирло вже зникло, перетворившись на кілька дрібних озер і болотисту місцевість. Залишки озер вказують на те, що раніше гирло Чорного Жеребеця проходило ще західніше, впритул до Ямполя і Закотного. За 450 років гирло Жеребця просунулося за течією Дінця не менше ніж на 10 км.

 Східна сусідка Жеребця, річка Красна, теж не стояла на місці. На плані 1784 року гирло підходить до Дінця зі сходу, назустріч потоку, На ВТК 1870 року — зверху, перпендикулярно до течії Дінця у цьому місці. А на сучасних картах бачимо, що гирло Красної підходить із заходу, вливається за течією Дінця. Гирло перемістилося на певну відстань за течією Дінця.

Те саме відбувалося і з правобережною притокою Верхньою Біленькою. На найдавніших  із відомих достовірних планів села Верхнього 1802 і 1832 років річка Біленька впадає вже близько того місця, що і сьогодні. Але уверх по Дінцю ще зберігається озеро Лиман і видно, що Біленька була більш звивиста, а одна із «петель» Біленької дуже близько підходить до Лиману. Долина від Лиману до гирла Біленької ще ніяк не забудована. Очевидно, що ще століття-друге раніше Біленька зливалася з Лиманом і саме тут, біля Попової балки, було гирло Верхньої Біленької. За кілька століть гирло «посунулося» за течією Дінця більше ніж на кілометр. Але правобережні річки «гуляли» порівняно мало, породи Донецького кряжу менш податливі воді, ніж лівобережні долини з наносних пісків від Красної і до Ольхової.

Ілюстрації

1-Красна-ескіз (натиснути, щоб збільшити зображення)

Мінялося не лише русло ріки, а й напрямок її гирла.

2-Беленькая 1802-2016

Очевидно, що за два століття не лише русло Дінця змінилося, а й гирло Верхньої Біленької змістилося за течією Дінця на відстань близько одного кілометра.