Мені завжди було цікаво, чому Європа та Америка так переймаються питаннями демократії в своїх країнах і постійно наголошують на необхідності побудови громадянського суспільства в Україні. Виділяють на це безоплатно кошти (їх же розкрадуть!) тощо. І тут трапилося мені читати збірку статей відомого економіста Мао Юйші «Парадокс моральності», думки щодо якої я хочу вам презентувати.

Уявімо, що Івану та Марії треба поділити між собою два яблука. Іван першим простягає руку й бере те яблуко, що більше. Марія з гіркотою запитує: «як можна бути таким егоїстом?». Іван парирує: «а якби ти встигнула першою, яке яблуко ти б узяла?». Марія відповідає: «те, що менше». На це Іван зі сміхом зауважує: «у такому випадку зроблений мною вибір повністю відповідає твоїм побажанням».

У рамках цього сценарію Іван має вигоду за рахунок Марії, яка «ставила інтереси іншого вище своїх власних». Якщо такого принципу дотримується тільки один з прошарків населення, то його представники страждають від цього, а члени інших суспільних груп мають вигоду. Ситуація неминуче призведе до конфлікту, породить лише сварки і безладдя.

Якщо Іван і Марія почнуть опікуватися інтересами виключно іншої сторони, тобто кожен з них буде претендувати на менше яблуко, виникне нова проблема: автократія. Домислимо: всі члени суспільства, крім одного, дотримуються принципу служіння іншим, тобто все товариство діє на благо єдиної людини. Але якщо і ця людина перетворюється в прихильника загального принципу? - громада взагалі перестає бути суспільством. Принцип служіння іншим можна реалізувати лише за умови, що турботу про інтереси товариства можна комусь делегувати.

Знайомі з історією СРСР 30-х рр. минулого століття знають, що коли компартія оголосила гасло: «боротися проти егоїзму», кількість «змовників» і кар’єристів в Україні досягло апогею. Коли більшість простих людей вірили, що цей лозунг може стати соціальною нормою, номенклатура застосовувала його як засіб одержати вигоду за рахунок інших. Кампанію проти «експлуатації людини людиною» посадовці використовували як привід, щоб громити будинки і привласнювати майно громадян (наприклад, колективізація чи націоналізація підприємств). Вони закликали людей покінчити з егоїзмом і заради справи революції відмовлятись від власності, при цьому, як свідчать джерела – «хто добре і навіть розкішно живе в СРСР – це видні комуністи. Вони їздять у 8-циліндрових автомобілях, живуть у прекрасних квартирах, прикрашених картинами, «позиченими» з музеїв, п’ють прекрасні вина і мають першокласну кухню». Отже, принцип «послужи спочатку іншим, а потом собі» є досить суперечливим

«Культурна революція» 30-х рр. сьогодні – сива давнина, однак ми дотепер часто використовуємо старі пропагандистські кліше, закликаючи людей урегульовувати суперечки вищезгаданими методами.

Сьогодні на порядку денному знову стало питання про бідних й багатих, і ворожість стосовно останніх наростає з кожним днем. Є приказка: «як не буває безпричинної любові, так не буває і безпричинної ненависті». Звідки ж узялася ця ненависть до людей зі статками? Її причиною стала жагуча переконливість у тому, що багатії «застовпили» собі місце у світі за рахунок «експлуатації інших» або крадіжки. Дійсно, дехто з них сколотив статки незаконними методами, проте прірва між багатими і бідними неминуча в будь-якому суспільстві. Навіть у розвинених країнах, де незаконні можливості збагачення вкрай обмежені, цей феномен існує повсюдно. Отже, логіка, що лежить в основі ворожості до багатих, страждає вадами.

Якщо ви не любите багатіїв тому, що самі поки не розбагатіли, найбільш раціональний спосіб дій – скинути багатих, почекати, поки сам не розбагатієш, а потім вжити заходів для захисту власних інтересів. Для певної групи людей такий шлях справді найлогічніший. Але для суспільства в цілому скоординувати цей процес таким чином, щоб усі його члени розбагатіли одночасно, неможливо (якщо чекати, поки всі рівною мірою стануть багатими, не розбагатіє ніхто). Треба зрозуміти наступне: бідні можуть розбагатіти лише в тому випадку, якщо право на збагачення гарантоване всім, якщо ніхто не заважає вам користуватися плодами своєї праці, а право власності дотримується.

Мао Юйші відзначив: «ділити людей на багатих і бідних хибно. Відмінність слід проводити між тими, хто має права і тими, хто безправний». Він мав на увазі той факт, що у сучасному суспільстві питання багатства й бідності – це, по суті, питання прав. Тобто, щоб набути багатство більш-менш рівномірно суспільство повинно гарантувати всім його членам рівні права, а не привілеї, а отже ввести в дію справжню демократію.  Як виявилося, побудувати суспільство, де б більше людей ставали багатими цілком реально.

Оксана Кулишева

(за статтями Мао Юйші «Парадокс моральності»)