Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Історичні події стають такими не відразу. В момент, коли вони відбуваються, ми сприймаємо їх як звичайну повсякденність. Коли ж ці події стають історією, то виявляється, що свідки мало що пам᾽ятають, бо не надали їм належної уваги. Завтра ж будуть інші події і справи, які теж витісняться новими. Пам᾽ять людська – ненадійна річ. До таких висновків  прийшов, намагаючись встановити деталі події, яку зафіксував фотограф – мітинг у Сєвєродонецьку, присвячений смерті Сталіна. 

На фотографію цього мітингу я натрапив, шукаючи відповіді на деякі питання колеги, що стосувалися історії вулиці Леніна. Вважається, що у перші повоєнні роки громадський центр селища Лисхімбуд, яке у 1950 році отримало назву Сєвєродонецьк, знаходився на перетині сучасних вулиць Першотравневої і Леніна, де сьогодні стоїть бюст Леніна роботи скульптора Пухальського. Але ж цього не могло бути, бо на місці бюсту у той час були ворота в зону, де жили і працювали військовополонені. 

За довоєнним планом  на цьому місці селище мало закінчуватися. Це вже генплан 1946 року передбачав продовження селища.  Коли планували будівництво азотно-тукового комбінату, то питання з поселенням його працівників  довгий час лишався відкритим. Працівники комбінату мали жити в Лисичанську. Адже між Сєвєродонецьком і Рубіжним розташоване величезне підземне озеро і ставити місто без каналізації над водоймищем не рішалися навіть у той час. Це вже коли тут відбулося несанкціоноване заселення, то дозволили розташувати невеличке селище для аварійного персоналу, щоб було кому ліквідовувати можливу аварію на комбінаті.

Фото зроблено з місця, де встановлювалася святкова трибуна 

 І громадським центром цього маленького селища мало бути місце поблизу відомого сєверодончанам магазину «Космос», ближче до будівлі суду. «Космосу», звісно, до війни не було. У цьому будинку розташовувалося одразу три магазини:  галантерейний, гастроном і господарських товарів – майже Універмаг. Коли побудували новий клуб хіміків і школу № 2 (українську), де потім було міськвно (Леніна, 16), демонстрації в честь 1 Травня і Жовтневої революції почали влаштовувати тут.

На фото – один з мітингів жителів селища, який відбувається біля школи, але рік – невідомий. Фото зроблено з другого поверху клубу хіміків. Фотографував, мабуть, Л. М. Ганапольський – чудовий фотограф, який працював у будівельному тресті. Усі найкращі фотографії тих часів – його професійна робота. В кадрі – мітинг, але не святковий, адже відсутні прапори, транспаранти та інші атрибути святкових демонстрацій. Цей мітинг, очевидно, пов᾽язаний з іменем Сталіна, бо на стіні школи висить його портрет. Можна подумати, що це грудень 1949, коли відзначали 70 років з дня народження, бо лежить сніг і серед народу чимало людей у військовій формі. Але ж в кадр потрапила капітель колони, фонтан і пам᾽ятник Леніну, а це – без сумніву роботи скульптора В. І. Пухальського, який розпочав прикрашати селище у 1950 році.

Придивившись до портрета Сталіна, можна побачити, що він у вінку, з вплетеною темною стрічкою, чорні стрічки і на прапорах з обох сторін портрета. Не лишається сумніву, що це траурний мітинг, приурочений до смерті «вождя народів» Сталіна, який помер 5 березня 1953 року.

Минуло лише 60 років, але ця подія зовсім не збереглася в історії нашого міста. Мені не вдалося найти жодного свідка, який би пам᾽ятав цю подію. Але й про місце проведення масових заходів, про  місце розташування пам᾽ятників  та й про інші деталі життя-буття тогочасних сєверодончан лишилося дуже мало свідчень. 

Збереглася ще одна фотографія, на якій присутній Сталін. Святкова трибуна 1955 року, біля якої відбувалася демонстрація з нагоди так званої Великої Жовтневої революції, була прикрашена портретом вождів – Леніна і Сталіна. Трибуна встановлена вже не біля школи, а, мабуть, на перехресті вулиць Леніна і Першотравневої. Пам᾽ятник Леніна роботи Пухальського тут ще не стояв. Восени цього року юнаки ремісничого училища лише розсипали чорнозем і саджали на бульварній частині вулиці Леніна липи. А площа Радянська ще завершувала своє формування. У Будинок громадських організацій (сьогодні – виконкому) у 1954 році переселилася селищна рада із будиночку, де сьогодні розташована редакція газети «Сєвєродонецькі вісті». Уся площа нагадувала будівельний майданчик, де ще не встигли прибратись. По площі вітер ганяв пісок, а під ПК хіміків ще й котлована не було. Тож демонстрації і мітинги тут відбуватися не могли.

У маленькому селищі місця для пам᾽ятників не було – ледь прилаштували бюст Леніна перед школою.  Сталіна довелося ставити у парку. Там місця вистачило навіть для двох пам᾽ятників з  образом Сталіна. Бюст генералісимуса у військовій формі зі знаменом на плечі стояв посеред алеї між літніми бібліотекою і кінотеатром. Цей образ був популярним у країні в повоєнні роки. Алея, що сьогодні веде до Паркового озера, тоді вела до ресторанчику. А перед ресторанчиком «сиділи» бетонні Ленін зі Сталіним. Такий типовий пам᾽ятник вождів, роботи українських скульпторів, називався «Ленін і Сталін в Горках», і був дуже поширений по всьому СРСР. Справа у тому, що він мав успіх на виставці мистецтв в Москві у 1938 році і сподобався самому Сталінові. Тому у різних містах і селищах спішили порадувати вождя встановленням цього витвору масового мистецтва. Хоча існували і варіанти цієї композиції. Але наш був «класичним». Такий був і в самому Лисичанську.

Після ХХ з᾽їзду КПРС, який пройшов у лютому 1956 року, де було розвінчано культ особи Сталіна, по країні почали знімати пам᾽ятники «вождю». Процес цей ішов до початку 60-х років. Зустрічалися і курйозні випадки, коли з лавочки знімали лише фігуру Сталіна, а Ленін лишався сидіти у тій же позі і далі. У Сєвєродонецьку прибрали одразу в 1956 році «лавочку з вождями», заодно і «генералісимуса». Все ж у селищі, яке будували осуджені, та й у Донбасі в цілому, було чимало колишніх безневинно репресованих, які пройшли «сталінські табори».  Тож сентиментів до Сталіна тут не було. І настрої столиці, а особливо, які йдуть від вихідця з Донбасу Микити Хрущова, тут розуміли добре. Тому зі Сталіним у Донбасі розпрощалися досить швидко і безболісно. Сєвєродонецьк був серед перших. Сьогодні  у місті вже й не пам᾽ятають про ці твори монументальної пропаганди. Сталін помер.

Сергій КАЛЕНЮК,член Національної спілки краєзнавців України

Фото: Г. Артьомов, Л. Ганапольський