Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

З «колиски Донбасу», як колись називали Лисичанськ,  на початку ХХ століття вийшло місто Рубіжне, а ще через півстоліття виділився і Сєверодонецьк. У 60-х роках ХХ століття заговорили про Лисичансько-Сєверодонецько-Рубіжанську агломерацію і злиття міст в єдине ціле. До цієї групової найбільш урбанізованої системи південно-західної частини Луганщини додалися частини території Кремінського і Попаснянського районів – усього 6 міст, 7 селищ і 9 сільських поселень.

Територія Лисичансько-Сєверодонецької агломерації на 1970 рік складала близько 800 км². Агломерація була одним із найбільш густонаселених районів не лише України, але й Донбасу. Тут густота населення (462,1 люд/км²)  перевищувала густоту області в 4,5 рази, а України – в 9 разів.

Чисельність населення з 1960 по 1981 рік збільшилась на 133,1 тис. чоловік або 56 %. Основний приріст населення було досягнуто за період з 1959 по 1970 роки – на 98,3 тис. чоловік (у Сєверодонецьку на 56,7, а в Рубіжному на 23,2 тис. чоловік).

Економічною базою агломерації був крупний багатогалузевий комплекс, основу якого складали підприємства вугільної, хімічної, нафтохімічної, металообробної промисловості. Доповнювали їх капітальне будівництво, приладобудування, транспорт, наука і навчальні заклади.

Характерною особливістю Лисичансько-Сєверодонецької агломерації було інтенсивне переміщення трудових ресурсів, що пов᾽язано з близькість розташування населених місць і розвиненою транспортною інфраструктурою. Сєверодонецький аеропорт задовольняв потреби усієї агломерації. Для сполучення будівництва Лисичанського нафтопереробного заводу з будівельною інфраструктурою Сєверодонецька спеціально побудували Пролетарський міст. По ньому планували пустити тролейбус, який з᾽єднав би Сєверодонецьк з Лисичанськом. У трудових поїздках у межах агломерації приймали участь 8,4 % трудящих господарського комплексу.

Ядром урбанізованого об᾽єднання стали міста Лисичанськ, Сєверодонецьк і Рубіжне. У 60–70-і роки тут функціонувало більш ніж 100 підприємств, а основна маса народу у своїй професійній діяльності була пов᾽язана з видобутком вугілля та хімічною промисловістю. Почали виникати плани про об᾽єднання цих міст в одне, яке носитиме символічну назву МЕНДЕЛЄЄВ.

Планувалося, що це буде місто майбутнього, на підприємствах якого працюватимуть і перевиховуватимуться ті, хто ще не відповідав уявленням про людину майбутнього. Саме тоді злодійський жаргон поповнився висловом «засланий на хімію». Справа в тому, що для відбування терміну «на стройках народного хозяйства» в лисичанський «трикутник» направляли зеків, які поповнювали  робітничий клас місцевих шахт і хімічних заводів. Після відбування «хімії» багато осуджених лишалися тут жити, обзаводилися сім᾽ями.

Поет Семен Венцимеров в 60-і роки короткий час жив у Сєверодонецьку і працював на Лисхімкомбінаті. Пізніше спогади про цей період знайшли місце у його поетичній творчості.

   Город многих строек, город многих "химий"...
   От наколок синих белым днем темно.
   От разборок урок жутковато шибко.
   Как бы уберечься, не попасть впросак.
   Вот и верь газетам. Эх, моя ошибка:
   Строек комсомольских не видал, чудак?

«Кримінальний контингент» мав працювати на підприємствах Менделєєва і жити в спеціальних гуртожитках. А місцеві жителі працювали б у сфері обслуговування та спеціалістами на тих же підприємствах. Однак цим планам «кремлівських мрійників» не довелося здійснитися, як не вдалося побудувати і комунізм за 20 років, забезпечити усіх безплатним житлом  та виконати «продовольчу програму».

Немає і міста Менделєєва на берегах Сіверського Дінця. Але у Сєверодонецьку і Рубіжному є хоч вулиці, названі в честь видатного ученого-хіміка. Як не дивно, у самому Лисичанську вулиці імені Менделєєва немає. Саме після відвідування Лисичанська Менделєєв написав працю «Будущая сила, покоящаяся на берегах Донца», яка дала поштовх розвитку Донбасу і, врешті-решт, появі і Рубіжного, і Сєверодонецька. Є вулиці ОДПУ, Чекістів і окремих керівників цих організацій, є вулиці, названі в честь світових більшовицьких революціонерів, є вулиці МЮД, 25 років РКП(б), 39 років Жовтня та інші страшні і смішні, які колись, мабуть, уважалися актуальними. Але вулиці, названої в честь великого російського ученого світового рівня, який безпосередньо причетний до розвитку Лисичанська і Донбасу, немає. 

Сьогодні не те що про місто Менделєєв, а й про агломерацію ніхто не згадує і не враховує в перспективних планах розвитку міст. В часи, коли зупиняється робота підприємств і організацій та росте безробіття, кожне місто  намагається вижити самотужки.

Все тече, все міняється.

Сергій КАЛЕНЮК, член Національної спілки краєзнавців України