У другій половині ХVIІІ ст. назва Рубіжний буєрак зникає з документів і карт, але на його місці з’являється яр з назвою Синецький Брід. Саме так, брід, а не яр. Напис «Синецкий брод» тягнеться вздовж намальованого на карті яру, а не біля переправи через Донець, де, власне, мав бути брід. Карта ця має назву «План Бахмутского городового уезду с показанием поселенных гусарских рот и со значением по границе редутов и банетных караулов, сочинен 6 декабря дня 1767 года».

У цей час Росія вперто просувала свої кордони на південь. У 1714 р. її південний кордон проходив вершинами правих приток Сіверського Дінця, у 1754 р. на правобережжі Дінця розташувалися роти Депрерадовича і Шевича, а в 1769 р. Азов знову став російським. Того ж року відбувся останній набіг татар під Бахмут, коли вони взяли близько 800 полонених, однак далі на північ пройти не змогли. Можна сказати, що в цей час сакми стали перетворюватися на справжні шляхи з мостами та переправами на річках, заїжджими дворами і поштовими станціями.

Назва яру Синецький Брід вказує на його розташування. Він знаходився на переправі через Донець по дорозі з Бахмута на Старобільськ неподалік сучасного селища Синецького, якого тоді ще не було, але навпроти, на правому березі річки. Це той самий Рубіжний буєрак. Зміна назви яру не дивує. Донець давно вже не був рубежем, прийшли нові люди, які дали нову назву яру. А винятковий випадок, коли  яр названо бродом, вказує на його значення: він був елементом броду через річку, ним піднімалися чи спускалися до переправи з крутого правого берега Дінця. 

У матеріалах «Военно-топографо-статистическое описание Екатеринославской губернии. 1821 г.» [10, с.342]наведено опис переправи Великої польової дороги через Донець: «В д. Рубежной находится два хороших парома, из коих каждый может поместить одну пехотную роту. Место сие называется Селецким Бродом и служит Камуникационным пунктом Екатеринославской и Воронежской губернии». Варто вважати помилковим напис «Селецкий», бо на більш ранніх картах чітко читається «Синецкий», і на військово-топографічній карті 1870 року пором підписано «Синецкий Брод». Та і сьогоднішнє селище, яке розташоване поблизу місця, де колись був пором, має назву Синецький. 

Ця Велика польова дорога вела від Бахмута до Воронежа. В межах Катеринославської губернії вона мала два перегони: від Бахмута до «д. Белогорской или Любимовки» 25 верст. Другий перегон описано так: «От д. Белогорской до с. Рубежнаго 27 верст (где и граница губернии). Дорога пролегает степью довольно ровным местоположением перерезанным сверх нескольких маловажных оврагов, при с. Рубежном р. Северным Донцом, составляющим границу Екатеринославской и Воронежской губерний, чрез которую для переправы устроены два хороших парома» [10, с.374].  

На карті 1870 року на цій дорозі показано два порома, які знаходилися на відстані кілька сот метрів один від одного. Ці два порома утворювали переправу, яку на карті підписували «Паром Синецький Брод». І дорога підходить до одного порома, а з іншого берега продовжується від іншого, тобто подорожні йшли чи їхали своїм возом від порома до порома берегом. На лівому сєверодонецькому березі дорога розпочиналася від будиночка лісничого, і йшла з версту від Дінця, а потім різко повертала на північ до хутора Кошара, переходила через Борову і далі вела на Кудряшівку. Дорога зі сторони Сєверодонецька підходила до Дінця напроти Рубіжного яру, чи вже до Синецького Броду, тобто метрів за 200-300 від сьогоднішнього Пролетарського моста в сторону Борової. У давнину на правий крутий берег піднімалися Рубіжним яром, чи як тоді говорили, “буєраком”. А в ХІХ ст. у Рубіжному яру почали розробляти вугілля, тому дорогу на правому березі змістили на кілька сот метрів, її довелося прокладати поза яром, там, де вона проходить сьогодні. От і виникло таке незвичне зміщення дороги: з одного берега вона підходить в одному місці, а з другого – продовжується в іншому. Лише в 1973 році, коли побудували сучасний Пролетарський міст, дорогу з лівого берега проклали так, як вона лежить сьогодні, сполучивши її мостом з правим берегом.

Коли виникло селище Синецький і від чого пішла його така назва? Доводилося зустрічати багато версій і думок з цього приводу. За найекзотичнішою версією Синецький виник після 1765 року, після скасування Слов’яносербії і поселення по Дінцю старообрядців-розкольників. Їх, ніби то, прозивали «синцями» – від церковно-слов’янського «темний, незрозумілий». Не доводилось чути, щоб старообрядців прозивали синцями. Але ж розкольники появилися на Дінці ще до Булавинського повстання 1707 року і прийняли в ньому активну участь. А в документах згадується, що «черный поп Памва» жив поблизу Боровського ще в 1686 році. Розкольницьких попів називали «чорними», але ж не «синцями». У словнику Даля – «синець» означає «бес»:  біс, нечиста сила, сподвижник сатани.

Ні в документах, ні на дореволюційних картах не доводилось зустрічати поселення з назвою Синецький на переправі через Донець. Я гадаю, що близький до істини Михайло Іванович Чорножуков, записи якого були надруковані в газеті «Сєвєродонецькі вісті» (№ 64 від 17.08.2010). За його спогадами, хутір Синецький виник після впровадження Столипінської аграрної реформи, коли окремі жителі Борівського викупили землю, яку до того брали в оренду, і почали будувати власні будинки поруч з Павлоградом.

За результатами перепису населення Донецької губернії 1922 року хутір Синецький Лисичанської волості мав 18 господарств, садиби яких займали 6 десятин землі (1 дс = 1,1 га). Тут проживало по 45 чоловіків і жінок. Під ріллю хутір мав 42 десятини, під покоси – 14, а ліси і чагарники займали 81 десятину землі.

Версії про те, що Синецький виник ще в середині ХVIІІ ст. безпідставні ще й тому, що на всіх картах другої половини ХVIІІ ст. приблизно на цьому місці показано досить велике село Воєводівку, де була церква. Про Воєводівку розкажемо окремо. Тож версії, які  добавляють віку селищу Синецьке подібні до ситуації із селищами Воронове, Метьолкіне і Сиротине, які почали «змагатися» між собою «за старшинство», і при святкуванні Дня селища називають «дату народження» свого поселення ще з добулавинських часів. Але ж документи Булавинського повстання добре відомі, і там ці поселення не згадуються, бо їх не існувало ще в той час. Ці хутори виникли в ХІХ ст. Людям властиво збільшувати вік своїх поселень.

А от щодо назви поселення, то, зрозуміло, що вона походить від назви порому і яру – Синецький Брід. Але ж чому саме Синецьким назвали брід?

Можна було б зрозуміти, що колишній Рубіжний яр називали Синецьким, бо був «темним, незрозумілим», таїв небезпеку, яка могла прийти з правого «кримського» берега. До речі, сусідній яр має назву Дурний. Характеристика, яка закладена в назві, теж не дуже «світла», і говорить про те, що нічого хорошого від цього яру чекати не слід.

Свою версію походження назви Синецький Брід можу запропонувати і я. До неї мене підвели праці Д. І. Менделєєва, в яких він писав про відновлення судноплавства по Сіверському Дінцю.

Етимологи говорять про те, що до нас словобрід прийшло з часівВеликого князівства Литовського із литовської означає місце вилову риби. У давнину рибу на глибині ловити не вміли, тож в слов’янські мови воно увійшло як позначення неглибокого місця річки або рівчака, де можна перейти на інший берег. А синець – риба, яка поширена у басейнах великих річок. Класик риболовної літератури Л. Сабанєєв писав, що під час нересту синець заходить на мілину на досить швидку течію і грає так, що у людини немає можливості перейти це місце вбрід. Синець водився у Дону, а на нерест заходив у притоки Дону. От, мабуть, Синецький брід і був саме таким місцем, де нерестився синець.

А те, що річка напроти Рубіжного буєраку, або іншого якогось великого яру, який несе в річку під час дощів каміння, дерева, корчі, пісок і різну породу, буде мати меншу глибину,  так це закономірно. Не дивно, що напроти Рубіжного буєраку утворився брід. Саме про це писав Менделєєв після відвідин Лисичанська і Донбасу, пропонуючи загороджувати гирла правобережних ярів, біля яких утворюються мілини.

Як бачимо, назва Синецький Брід закріпилася за яром і поромом давно. А от селище Синецький через кілька років зможе відсвяткувати лише перший столітній ювілей. Більш точну дату при бажанні можна встановити, віднайшовши в Харківському архіві документи на купівлю землі, яку придбали її перші орендарі брати Чорножукови, Агафонов і Скуридін в період 1914–1917 років, про що писав у своїх спогадах М. І. Чорножуков. 

Сергій Каленюк, фрагмент із книги «Сліди на сакмі»

Спецпроект "Поселки Северодонецка"

Смотреть ВСЕ ПРОЕКТЫ