А я помню, лет 30-35 тому назад Ерик в районе Александровки в мае был шириной метра 2-2,5 и глубиной сантиметров 20, и с конца мая полностью высыхал до самой Боровой, и тогда нигде никаких дач по его берегам не было, и воду из него никто не выкачивал. Почему-то опускается следующий момент: Ерик стал пересыхать с бурным ростом Северодонецка в 60-х годах и началом интенсивной добычи артезианской воды для растущих нужд города, результатом чего стал резкий рост глубины водоносного слоя и пересыхание родников. Боровая тоже стала меньше. Посему, пока пьёт Северодонецк, возрождение Ерика нереально.

Все что здесь написано конечно правильно, но если сказать за городские водоемы и близ лежащие, о том что и их толком не вычистить не проследить за ними не могут, то что говорить о том что было с кем-то когда-то и как было хорошо. Когда-то и Гидропарк был в Северодонецке и что? Где он? Один туалет остался (заброшенный дом, и место для наркоманов которым побоку и где и как... Сколько не борись с нашим народ все равно будут гадить и разрушать. Как бы обидно кому не было, я наоборот поддерживаю такие темы за сохранность и прочее. Но в первую очередь нужно бороться не с тем что пропадает и разрушается, а с теми кто это разрушает... Мир Вам!

Уважаемый Александр, я Вас понимаю. Мы ловили раков в корнях вербы, купались, кувыркались...Три года тому назад я был в Новоахтырке. Специально ходиа на "солонцi", где из кручи буруном текли родники. Ничего нет, все заилено,завалено... Надо бороться. Желаю победы! В.Корниенко 23.08.2011г.

Уважаемый г-н Корниенко или,извините, как Вас, Вы не Владеете ситуацией и не знаете каково жить на берегу реки, на которой в детстве приходилось купаться, а теперь лишь только вспоминать, я пока лишь начинаю кампанию, против толстосумов, которые, заметь-те лишь для личного развлечения нагородили ставков и нарушили, тем самым круговорот воды в природе...

Розповідь діда Мирона.

Ось яку бувальщину, ще в дитинстві, розповів мені мій дід Мирон Луговий.

Зі старих літописів: "... в 1798 і в 1799 роках зима жорстока та люта; сарана і засуха; бур'яном не було; голод; на людей мор' і на худобу страшний мор ... Саранча рухалася величезною хмарою, затьмарюючи сонце ...». Посушливим було і наступне літо 1800 року. Після надзвичайно високого «руйнівного» повені настала надзвичайна спека, від чого багато садів і різного дерева повисихали ... ».
Це був високосний рік.
«Страшні засухи, будучи самі по собі великим лихом і ведучи за собою ряд інших ще більших нещасть для народу - або голод, або морова пошесть, або тяжкі повальні хвороби, .. Ось тому говорили Свята Церква, болезнуя про людей і природі видимій і бажаючи запобігти народні лиха, від посухи відбуваються, здавна склала молитовний обряд, або послідовність у бездождіе, - обряд дуже зворушливий, сповнений глибокого розтрощення і полум'яного благання ».
У Покровському соборі м. Охтирки, що на Сумщині, був написаний список з Чудотворної ікони Охтирської Божої Матері. Травень - перші дні червня 1800 року. Дощу немає, на Слобожанщині стоїть спека, земля висушена, вигоріли сінокоси, люди втомилися від спеки.
Харківська єпархія, на прохання місцевих парафій та парафіян, благословила хресний хід з чудотворною іконою Охтирської Божої матері від м. Охтирки по слободах і селах на Старобільщині. Дорога далека, понад 450 верст. Хресний хід здійснюється тільки проти напрямку руху Сонця. Шлях від Охтирки на Старобільщині відповідав цим умовам Православної церкви. Йти треба було на південний схід, проти ходу сонця.
Всі парафії, по дорозі хресного ходу, були заздалегідь повідомлені і готувалися зустріти і продовжити шлях. Хресний хід, від усяких бід, супроводжували своєю територією загони гвардійців Охтирського, Ізюмського та Острогозького полків. Питну воду везли на підводі в дубових бочках накритих товстим шаром соломи. На другій підводі везли продукти й начиння тих хрестоносців, які йшли весь довгий шлях.

«Хресний хід є служіння під відкритим небом, коли природа перетворюється для людей в храм. В дорозі «віра наша так тяжіє замість кожного, та да висвітлює, та да покаже причасника» слави Божої. "

И.Репин

Урочистий хід з хрестом, хоругвами та іконами, що супроводжується молебнями про милості Божої ... У призначений день всі зібралися в Покровський собор м. Охтирки і, що відстояв утреню і літургію, підняли образа і хоругви і відправляються в путь .. Попереду - священик, одягнений в плаща і епітрахиль, несе хрест; за хрестом Чудотворна ікона Охтирської Божої Матері та інші ікони; супутній клір співає богородичних гласи і різні духовні пісні; за кліром слід народ різної статі і віку: чоловіки, жінки і навіть діти різного віку. З молитвою хода рухаеться в інший пункт, куди потрібно в цей день прийти. І так щодня. Ніде без молитви не йдуть, просять у Бога дощу. Переходи по 10-12 кілометрів, це приблизно дві години ходьби, потім час відпочинку, і знову в дорогу. П'ять днів на тиждень йдуть, два дні - суботу та неділю - відпочивають. . Втомлюються, але йдуть з молитвою, так легше йти. Особливо важко було церковним служителям, тому що треба було йти в повному вбранні. В окремі, спекотні дні, йшли вночі або рано вранці.
Цей хресний хід, як тепер висловлюються, носив естафетний характер. Склад і чисельність прочан постійно змінювалася від слободи до слободи, від села до села, від міста до міста, через які проходив хресний хід. До нього приєднувалися жителі тих населених пунктів, через які проходив молитовний хід. Змінювалися також ікони і хоругви, не змінювалася тільки Чудотворна ікона Охтирської Божої Матері. Вона передавалася з рук в руки, наближаючись до свого нового дива.
Йшли на Бахмут' по губернськiй дорозі. Відстань від населеного пункту до наступного було 30-20 верст. Доводилося ночувати в гаях коло джерел, на берегах річок і озер.
Від Охтирки шлях лежав на Богодухів, Люботин (Гіевка), минаючи Харків на Мерефу, Ново-Серпуховське |Балаклiя|, Богородиці, Ізюм, Святі Гори (монастир був закритий, тут перейшли на лівий берег Дінця), Довгеньке, Слов'янськ, Бахмут'. Від Бахмута повернулись на Верхне (3-а рота), Борівське, Смолянинове, Аристове.
Молилися в Богодухові у церкві Бога Духа Святого, в Люботині в церкві Святої Великомучениці Параскеви, в Марефi в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, у Балаклії у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, в Ізюмі в Вознесенськiй церквi та інших церквах по шляху хресного ходу.
На тридцять дев'ятий день шляху, помолившись у церкві Святителя Миколая у Борівському, хресний хід попрямував у бік Смоляниновo. Переночували у каплиці (церкви ще не було). Рано-вранці, на сороковий день шляху, помолившись у каплиці, хресний хід з молитвами пішов у бік слободи Весела і села Аристова.

(За РГАДА, фонд16, ед.хр.588, ч.5-А,. »Власницьких поселень на колишніх дачах поміщиків Вергільевих в слободі Веселiй чол.-315, жін.-270 Село Аристове сек. М - ра Римського-Корсакова чол.-71, жін.-70)

. (Точна назва села на той період не встановленa. Назва моглa бути: Артем'єва, Аристове або Арентово). На горі, біля будинку поміщика Єгора Римського-Корсакова зібрався численний народ, зустрічаючи хресний хід. Пан села і поміщик слободи Весела Вергілієв в саду накрив столи для частування хрестоносців. Були тут парафіяни з: Капітаново, Муратово, Безгіново, Суходіл, Веселої, хутора Арентова та інших, прилеглих слобід, сіл, і хуторів.
Хресний хід рухається по слободі Веселiй по вулиці Щеглова, переходить Ерік', повертає на Кучанiвку і біля провулка, через міст пересохлого струмка від ставка, звертає до будинку поміщика. Вже на підході до будинку, люди що несли Чудотворну ікону Охтирської Божої Мотері, побачили, що ікона замироточила. З очей ікони закапали сльози, вдарив грім, зібралися хмари, три доби лив дощ, і посуха припинилася. Про нову чудо ікону Охтирської Божої Матері стало відомо Харківському єпiскопу преосвященному Христофору Сулимі і він благословив заснувати Охтирську Богородиці церкву в селі Аристово на честь Чудотворної ікони Охтирської Божої Матері. Заснування церкви заклали в місці, де ікона замироточила. Постало питання про кошти на будівництво церкви. Спочатку церкву передбачалося побудувати трьохголову.

Згодом побудували церкву одноглаву на кошти княгині Марфи Петрівни Оболенськоi. Закінчили будівництво церкви в 1807 році і освятив церкву Старобільський протоієрей Андрій Понятовський. Після заснування церкви село Аристове стало селом з назвою Ново - Охтирське.

В.М.Корнiенко 05.12.09г.

Дорогие земляки!

Когда-то на берегах р. Ерикъ проживало 6745 человек. Сегодня всего около 3000 человек (без дачников). Принимаем количество дачников на летний период 3000 человек. Расход воды на 1-го человека с учетом полива 240 л/сутки (24 ведра). Водосток по реке надо обеспечить в течении min 5 месяцев ( май, июнь ,июль, август, сентябрь), т.е. 150 суток, Тогда за 5 месяцев надо пропустить (240х6000)х150= 216 000 м3.
На Украине принята программа «Обводнение малых рек». Надо войти в эту программу с предложением двух вариантов.

Первый. Восстановить все мельничные пруды XIX века. Пять прудов.
Второй. Создать водохранилище перед Новоахтыркой. Для чего:
1. Поднять автодорогу Т1306 от конца села от отметки +134 до отметки +134 в сторону Новоайдара, примерно, 2,5 км.
2. Построить дамбу длиной 700 м с водоспуском от дороги до бывшего хутора «Котiвка». Образуется водохранилище площадью около 100 га с объемом воды 2,5 млн. м3.
Земли бывшего хутора »Котiвка» перевести в селитебные и построить на берегу водохранилища дачный поселок.
Начать надо с дачного поселка. Продать землю под дачные участки и на вырученные деньги построить водохранилище. Предприниматели Новоахтырки, Северодонецка и Лисичанска, вперед!

Дополнительно. Водосборная площадь верховья Ерика составляет 6-8 тыс. га. При min осадках 400мм/м2 годовой водосбор составить 32 млн. м3. С учетом поглощения воды почвой, испарением влаги, в паводковый период будет достаточно воды для заполнения водохранилища.
На протяжении 47 км (длина реки) будут воссозданы времена, когда речка Ерикъ была «шириной 6 сажень и глубиной – один сажень»

В.М.Корниенко 29,05,2011 года

Речка Ерик течет по границе Старобельской равнины и террасовой равнине Северского Донца, которая тянется шириной 16 – 18 км по левому берегу Донца и покрыта в основном песком.
От Новоахтырки река течет в северо-западном направлении – 295 градусов и впадает в реку Боровую, левую притоку Северского Донца.
Истоки реки (показано красным) начинаются в 7,01 км северо-восточнее с. Гречишкино с отметки 170,19 м. над уровнем моря с координатами 48о55’23”C и 38о56’25”В, направление от Гречишкино - 203,30 градусов. По Glavnaja истоки речки начиняются у с. Степной Яр.
Водосборная площадь составляет 12 – 15 тыс. га, и граничит по уклонам поверхности земли в сторону: с запада к урочищу Чаловка, балке Солона и балке Гнилая; с севера к балке Верхний Суходол и урочищу Чередниково: с востока к балке Верхняя, балке Сидорова, Орлиному яру, Большой Минаевской балке, Верхней и Погорелой балкам; с юга к оврагу Водяной и Оськоватому яру.
Длина реки, с учетом извилости, равна 47,9км, уклон 4м на один километр длины ( с отметки 170,19 в истоке до отметки 60,0 в устье).
Особенно бурные разливы реки наблюдаются в снежные зимы, заливаются луга, огороды, а летом во многих местах река пересыхает, остаюся с водой только ямы.

Ерик - относительно узкая протока, соединяющая озера, заливы, протоки и рукава рек между собой, а также с морем. Также речная старица (в словаре Даля это значение показано основным). Ерики бывают постоянные и временные (сухие старицы или ложбины). Они располагаются в поймах рек или между озерами.
Слово «ерик» объясняется, по словарю Макса Фасмера, как давнее заимствованное из тюрских языков. Это название особенно распространено по северному побережью Каспийского моря, в низовьях Волги, Дона, Кубани, Днепра. Позднее заимствовано слово «арык».
Отсюда можно сделать вывод, что как такового названия нашей речки нет, и она просто называется «ериком», как все протоки, речные старицы в вышеприведенных местностях.
Возможно, допустить, что в районе балки Окнино был большой водоем (озеро) и наша речка была протокой между этим водоемом и рекой Боровой.
Эта версия допустима, исходя из ниже изложенной легенды.
Выше на карте показаны истоки реки: овраг Водяной, хутор Николаевка, балка Окнина и балка Большая Окнина-Попасная. Слово «Окнино» напоминает слово « окно». А слово «окно» - открытое, глубокое место на заросшем озере.
По одной версии в балке Окнина из земли выходил на поверхность большой поток чистой, пресной воды, который тек по уклону в р. Ерик. По экономическому примечанию фонд 1355, опись 2001 «речка Ерикъ шириной 6 сажень и глубиной сажень», в сегодняшних единицах ширина 12 метров и глубина 2 метра. А что говорить о многочисленных ямах и омутах на реке!
Вокруг места выхода потока воды, была большая трясина, в которую попадали, пасшиеся поблизости коровы, лошади, овцы и другая живность. Помещик, владелец земли, несколько лет «гатил» окно, бросал туда деревья, камни, завозил грунт, песок и др. и, в конце концов, вода прекратила изливаться из земли. Через небольшой промежуток времени, забил фонтан чистой, пресной воды в селе Капитаново. Надо отметить, что по вкусу вода в с. Ново-Ахтырское очень хорошая и знатоки считают, что такая вода есть только в г. Щастье на Северском Донце.
Когда решался вопрос о «большой» пресной воде для Северодонецка, Лисичанска и других близлежащих развивающихся городов Донбасса, приезжала экспедиция гидрологов в Окнино… Разбурили, поставили скважины по всей Капитановской поляне и начали забирать подземные воды. Фактически все озера в нашем лесу пересохли, резко упал уровень подземных вод.
А вот составитель экономических примечаний пишет: »в речке -рыба не водится». В то же время, когда пишет о с. Смоляниновке: «в речке Ерикъ - рыба щука, окунь, плотва, ерш». Брал он интервью не у рыбака. Еще до войны, я помню, браконьеры бегали по берегу речки с ружьями и острогами и били щук. Осенью в ямах было полно, зашедших весной с р. Боровой, щук. Все лето дети ловили пескарей, вьюнов, карасей в ямах. А сколько раков было в кореньях прибережных верб, пока не стали интенсивно применять на полях минеральные удобрения - потравили.
Надо отметить, что на р. Ерикъ в ХIХ в. стояло 5 водяных мельниц, а именно: (счет от р. Боровой) в хуторах Замулина, Пурдовка, Ольховой, Черенковке и Смоляниново. В селе Ново-Ахтырское водяной мельницы не было, но было 5 «вiтрякiв» и стояли они: два возле ставка, два на хуторе Терновом и один на «выгоне» в сторону с. Капитаново.
Перехват естественных водостоков с водосборной поверхности р. Ерикъ путем строительства плотин в Попасном, Степном Яре иГречишкино, и организация прудов, привели к заилению родников и обмелению реки.

В.М.Корниенко май 2011 года

У нас на дачах в районе бывшего лаегря Алые паруса и турбазы, тоже состояние не из лучших, кстати часть информации не совсем достоверна, потому, что основной проблемой в конце 90 было разбитие дамбы ставка между лагерем и турбазой, после чего и исчез впринципе ставок и сам Ерик стал струйкой воды в последствии были затоплены близлежащие дачи, на данный момент, если я не ошибась в том году восстановили дамбу и Ерик стал хотя бы течь и опячть таки до лагеря Лесная сказка, до Боровой он не дотекает

в новоахтырке ерик перегородил поток грязи с дороги,а местному руководству почти всё равно.