Війни! Скільки їх було в історії   людства. І завжди – це страждання, сльози, втрата самого дорогоцінного в житті, біль... Таким болем для багатьох громадян колишнего Радянського СоюзуставАфганістан. Залишається він біллю і сьогодні…

16 лютого 2012 року в ССШ № 17 відбувся виховний захід для 9 – 11 класів, присвячений річниці виводу військ з Афганістану «Опалені долею». На цю зустріч був запрошений ветеран афганської війни, голова міської ради воїнів – інтернаціоналістів, випускник ССШ № 17 Бондаренко Олександр Васильович. Напередодні цього заходу учні 5 – 11 класів прийняли участь у конкурсі стіннівок до 15 лютого та вікторині присвяченій війні в Афганістані.

Урок - реквієм розпочався презентацією та з’ясуванням причин тієї безглуздої війни, в якій загинули молоді хлопці зі всього колишнього Радянського Союзу,  й, звичайно, з України. Учні 9 – Б класу, в доступній формі, пояснили причини введення радянських військ на територію Афганістану, розповіли про етапи радянсько – афганської війни, її наслідки.

Болем у серці відгукувались у присутніх слова віршів, які виконували учениці 11 – А класу Прищепа Катерина та Мінькова Катерина,учениць 9  класу Смоколіної О. та Назарько В., а також учні 5 – А класу : Бербенець Д.,     Щеглов І., Шубін А., Копосова А., Кликова Ю., Іванова Є., Чепурко Д.   

Не стримували сліз учасники заходу, коли продивляючись відео фрагменти , бачили страхіття афганської війни. Під супровод пісень О. Розембаума, групи  «Голубые береты» та «Афганистан» учні нашої школи намагалися довести, що війна – це страшний для всього людства період історії, закликали пам’ятати й поважати ветеранів воїнів – інтернаціоналістів, які пройшли через цю війну.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих в Афганістані  воїнів, зазначивши, що з нашого міста 11 родин отримали гірку звістку, про загибель своїх рідних. Ми згадали їх імена:  Беспарточнйй Валерій,  Поздняков Геннадій,  Колякін Сергій,  Голайко Вячеслав, Белоус Олександр, Беленець  Ігорь, Бугров Вадим, Джабраілов Олександр. Ці хлопці повернулися додому в «чорних тюльпанах» та поховані  в   Сєверодонецьку. А також Бормотенко Михаил, Косарев Руслан,  Курчин Виталий(пропавбезвісти).

Учасники зустрічи розповіли всім присутнім про заснування в нашому місті міської ради воїнів – інтернаціоналістів, зазначили, що в Сєверодонецьку у 2001 році були відкриті Свято-Георгіївська каплиця та меморіал учасникам локальних конфліктів, в яких приймали участь наші співвітчизники. А це такі країни:Алжир 1962-1964 рр., Ангола 1975-1979 рр., Афганістан 1979-1989 рр., Бангладеш 1972-1973 рр., Вьєтнам 1961-1974 рр., Ефіопія 1977-1979 рр., Єгіпет (Объединенная Арабская Республика) 1962-1975 рр.,

учасник бойових дій в Єгиптідругий директор ССШ № 17 Олександр Максимович Жук,

Йеменска Арабська Республіка 1962-1962 рр., Іспанія 1936-1939 рр., Камбоджа 1970 рр.,

Китай 1924-1953 рр., Куба 1962-1963 рр., Лаос 1960-1970 рр., Монголія 1939 рр.,

Мозамбік 1967-1979 рр., остров Даманській 1969 рр., Північна Корея 1950-1953 рр.,

Сирія 1967-1973 рр., Сомалі1977 рр., Угорщина 1956 рр., Фінляндія 1939-1940 рр.,

 Чехословаччина 1968-1969 рр., Югославія 1992 р. та  Японія 1938-1945 рр..

Щороку 15 лютого ми вшановуємо пам'ять загиблих воїнів – інтернаціоналістів.

15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межi республіки Афганiстан. Цей день і є закiнченням афганської вiйни для радянських людей. Закрилася остання сторiнка героїчного і драматичного лiтопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелалабада і Кабула.

Але Афганістан ще довго буде щемити в грудях багатьох iз нас - загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберiгаючи подвиг батькiв і дiдiв у Великій Вiтчизнянiй Вiйнi, назавжди ввiбрала в себе і новий бiль афганських втрат.

Присутній на нашій зустрічі Олександр Васильович Бондаренко розповів про свою службу в Афганістані, про загиблих товаришів, про ту біль, яку не можна забути..

«Чому ви так тихо сидите? », - запитав він у вражених його розповіддю учнів. А що тут відповісти, коли в підручниках історії про афганську війну тільки декілька речень, коли ми тільки з художніх фільмів намагаємося дізнатися про ту найбезглуздішу війну колишнього Радянського Союзу, де за статистикою загинуло близько 15 тисяч солдат, а насправді в десятки разів більше. Про ту війну, котра була в 2 рази довше ніж Велика Вітчизняна.

І як виправдати колишню владу в очах матері, яка втратила сина, жінки, що втратила чоловіка, дітей, що втратили батька…

Летять, вiдлiтають у вiчнiсть роки. Роки, скiльки б їх не минуло, не зiтруть у народнiй пам’ятi iмена воїнiв-афганцiв.67 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятами ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.

Ольга Агафонова, учитель історії ССШ № 17