Конституцією України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Ці питання також врегульовані Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці" та іншими законодавчими актами.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Власник при укладенні трудового договору зобов'язаний повідомити працівнику всі умови оплати праці, її розміри, порядок і терміни виплати.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно зі ст. 127 КЗпП за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування:для повернення авансу, виданого в рахунок зарплати або для службового відрядження; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби.

В усіх вказаних випадках відрахування можуть провадитись, якщо працівник не оспорює підставу і розмір відрахування.

 Працівники мають право на компенсацію зарплати у зв'язку із затримкою термінів її виплати. Відповідно до ст. 36 Закону України "Про оплату праці" за порушення законодавства про оплату праці винні посадові особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної, кримінальної відповідальності.

З метою захисту закріплених в Конституції України  прав громадян на оплату праці законодавець передбачив кримінальну відповідальність за не виплату заробітної плати (стаття 175 КК України містить склад злочину "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії або іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж на один місяць, здійснена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності").

Крім того, законодавцем передбачена можливість звернення особи до суду за захистом свого порушеного права та відшкодування заборгованості з виплати заробітної плати.

Для цього треба скласти позовну заяву про стягнення заборгованості по заробітній платі і звернутися до суду.

Заява подається до суду або за місцем реєстрації (прописки) працівника, або за місцем реєстрації юридичної особи підприємства.

Існують 2 види стягнення заборгованості по зарплаті  - в порядку наказового або позовного провадження. При цьому наказове провадження є пришвидшеною і спрощеною процедурою.  

Розгляд справи в порядку позовного провадження передбачає виклик сторін до суду, де в ході судових засідань сторони даватимуть пояснення і надаватимуть докази.

Слід зауважити, що в порядку наказового провадження можна стягнути тільки саму невиплачену заробітну плату.

Для стягнення боргу треба письмово звернутись на підприємство за отриманням  розрахунку заборгованості із заробітної плати.  Цей розрахунок потрібний, щоб підготувати позовну заяву до суду. Лист (звернення) з вимогою про видачу розрахунку необхідно або особисто віднести і зареєструвати на підприємстві, або надіслати поштою рекомендованим листом з повідомленням. Також, треба витребувати копії наказів про прийом на роботу і про звільнення (якщо працівник звільнений), копію трудової книжки (якщо вона знаходиться на підприємстві).

Після цього, отримавши розрахунок заборгованості і інші документи,  треба подати заяву до суду про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, до якого необхідно додати усі підтверджуючі документи (в т.ч. розрахунок).

Суд або видасть наказ про стягнення заборгованості із заробітної плати, або відмовить в прийнятті заяви.  У разі відмови у вас залишиться право знову звернутися до суду, але вже в порядку позовного провадження.

Лаптінова О.К., прокурор Сєвєродонецької місцевої прокуратури