Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Коли “партийные и непартийные большевики” взялися будувати “социалистический город –солнечный город”, а саме такими словами в першому номері газети “За стахановскую стройку”  розповідалося про плани будівництва Лисичанського химкомбінату і міста при ньому, то про парк не йшлося. Згадувалися сквери, спортивні майданчики, будинок культури, кіно і багато різного, а от парку заплановано не було. 

Та після того, як будівельники розбудили піщані бархани і пісок під час буревію почав засипати будинки по самі вікна, то у лисхімстроївців виникло бажання перемогти цю “сахару”. Жителі почали виходити на озеленення свого селища. Найпершим ентузіастом озеленення робітничого селища став Павло Кальма, пристрастю якого стало намагання жовті квартали з будівлями без єдиного деревця зробити зеленими. Його ентузіазм підтримали інші, народилась ідея створити  у селищі парк культури.

І такий парк було створено там, де сосновий ліс від Борової підступав до північної околиці селища. Між сосен бору вирішили зробити алеї, насадити листяні дерева, кущі. 5 червня 1937 року під звуки духового оркестру було відкрито парк культури і відпочинку з єдиною поки що розвагою –танцмайданчиком. Але молодь вірила, що у майбутньому їх парк стане справжнім парком, як у великих містах. Тоді й виникла думка майбутню вулицю, яка буде проходити повз їх парк, назвати Парковою. І коли у 1950 році давали назви вулицям, її так і назвали –Паркова; це вже пізніше її перейменували на Сметаніна.

А далі була війна. Зі сторони парку в селище заходили радянські танки, які 31 січня 1942 року звільняли селище від окупантів.

Післявоєнний проект планування селища Лисхімстрой 1946 року вже передбачав парк з  архітектурними спорудами і стадіоном поруч.

Переважно у селищі проживала молодь, яка вирішила відновити парк до 30-річчя заснування комсомолу (1948). До парку проклали шосейну дорогу. Сімдесят фасонних лавок для паркових алей зробили у котельно-зварочному цеху РМЗ. Комсомольці робили і світильники, металеві деталі для читальні, танцмайданчика, ресторана. І в 1948 році, знову в червні, відбулося відкриття оновленого парку. По суті, це вже був новий Парк культури і відпочинку. Ім'я М. Горького він отримав в середині 1950-х, коли недалеко від входу поставили пам'ятник письменнику.

Територія парку становила 14 гектарів. Проект передбачав основні споруди: головний вхід, літній кінотеатр із залом на 400 місць, ресторан, читальню, танцювальний павільйон, плавальний басейн, фізкультурний павільйон, лабіринт, атракціони... І, звісно, –центральний майданчик з монументом Сталіну.

У план було внесено деякі зміни, наприклад, басейн замінили штучним озером, фізкультурний павільйон –стадіоном. У селище з Донецька переманили скульптора В.І.Пухальського, який організував у 1950 році на силікатному заводі скульптурну майстерню і цех архітектурних оздоблень. Завдяки цьому парк наповнився скульптурами, вазонами для квітів, квітниками, фонтанами та іншими елементами оздоблення.

Одним з найбільш пам'ятних перших заходів, проведених у парку, став спектакль Театра мініатюр Аркадія Райкіна “Творчі зустрічі” у літньому кінотеатрі. Спектакль відбувся 31 серпня 1949 року. Гостей чекали, але ж біда: артист популярний, усі жителі хотіли б побачити Райкіна, а в селищному клубі всього 360 місць. Вирішили використати літній кінотеатр у парку, погода дозволяла. Хоч офіційно там зал на 400 місць, але можна вмістити і 800. От тільки дорогу до кінотеатру ще не вимостили, не по піску ж вести артистів. За два дні працівники ДОКу спорудили деревяний настил від вулиці Леніна, який прозвали “Алеєю Райкіна”. Свій концерт в Лисхімстрої Райкін почав репризою зі словами: “Гога, а ты и по городу такие деревянные тротуары сделал?”. “Гога” –мався на увазі директор хімкомбінату Віктор Федорович Ґоґін. Настил прослужив недовго, зимою його розібрали на опалення. Пізніше в літньому кінотеатрі виступали Штепсель з Тарапунькою, ансамблі із Закавказзя, Білорусі... 

Центральну алею, що вела до Літнього кінотеатру, який стояв навпроти входу, пізніше заасфальтували. А за ним посеред двох головних алей стояв пам'ятник генералісимусу Сталіну – бюст у військовій формі із прапором, що ніби спадав по плечу. Обличчям фігура була повернута на павільйон літньої читальні. За пам'ятником проходила доріжка, ліворуч від якої був танцювальний павільйон – так офіційно називався танцмайданчик, а далі доріжка виходила до більярдної. Алеї виводили до озера. Посеред алей на місці, де пізніше встановили колесо огляду, стояла класична скульптурна композиція “Ленін і Сталін в Горках”. За скульптурою знаходився літній ресторан, який народ прозвав “Сквозняк”, чи то від того, що у ньому гроші виносило ніби вітром, чи від протягів, адже він стояв на підвищенні і був відкритим — літній варіант. У 1956 році, під час десталінізації  цей пам᾽ятник з Леніним–Сталіним уночі тихенько зняли без усяких обговорень; прибрали і Генералісімуса.

Літній кінотеатр був з колонами, але без даху. Перед ним, зі сторони будки кіномеханіка, стояв на постаменті бюст Леніна. Його можна вважати найпершим пам᾽ятником у місті Але стояв він близько до стіни кінотеатру. Молодь лазила на дах цієї будки дивитися безкоштовно кіно. Щоб залізти, доводилося ставати на голову Леніну, від чого на голові постійно були чорні сліди від взуття. Селищній владі це не подобалося і в 1956 році, коли знімали пам'ятники генералісимусу Сталіну, пам'ятник Леніна перенесли на вул. Першотравневу, де він і стояв ще донедавна. Кінотеатр пізніше накрили дахом від осадів.

Цей парк можна було назвати Парком радянського періоду. Неподалік входу стояла велика чаша, з якої звисали вазони з квітами, пізніше на її місці поставили пам᾽ятник Горькому. Справа від входу стояли бетонні фігури Зої Комодем᾽янської, Лізи Чайкіної, піонерів. У напрямку до стадіону стояла “Девушка с веслом” – знакова фігура “гіпсового соцреалізму”, а біля стадіону – футболіст-нападник. Біля танцмайданчику чомусь поставили футболіста, який викидає м'яч із ауту. Уздовж головної алеї стояли піонери, а на постаментах вазони з квітами. Але матеріал був недовговічний, не витримував спекотного літа з вітрами, які несли пісок. З часом від фігур відпадали руки, ноги, а то й голова. Тому до середини 70-х років більшість фігур зникло.

У 1970-х побудували новий, більший танцмайданчик, появився зал гральних автоматів для дітвори, ресторану вже не було, але було кафе. Старожили Сєверодонецька пам'ятають велику кількість пахучих квітів уздовж основних алей.

Суспільні потрясіння, які виникли з розпадом СРСР, не оминули Сєверодонецьк і, звісно, парк. Підприємства не змогли швидко перейти на новий лад, почалися зупинки виробництв, зміна власників, невиплати зарплат, скорочення бюджету... Раніше, коли хімкомбінат розвивався і надходило фінансування на розвиток соціальної інфраструктури міста, хіміки і будівельники підтримували парк. У 1990-х парк лишився на міському бюджеті, який безупинно худішав. Грошей на підтримку атракціонів у безпечному стані не стало, як не стало на озеленення і полив. І парк культури й відпочинку перетворився на лісопаркову зону – здичавів.

Зараз існує проект нового парку біля Чистого озера. Місце, звісно, зручніше, ближче до сучасних густонаселених мікрорайонів. Тут можна зробити парк, який більше відповідає сучасним потребам. А старий парк лишити облагородженим лісопарком біля стадіону. Тут могла б бути оздоровчо-рекреаційна зона із спортивним ухилом.

Та, напевно, містянам, які пам'ятають свою молодість, важко розпрощатися зі старим парком. Сподіватися від влади на новий парк у близькому майбутньому не доводиться. Тож виникають різні проекти громадськості, направлені на оздоровлення парку. Схоже, що й нинішня міська влада зневірилась у реальності нового парку, і пообіцяла відродити старий. Напевно, на таких же принципах, як і сквер Гоголя – “народним методом”.

Але є нагода у червні 2017 року відсвяткувати 80-річчя парку його третім відкриттям після оновлення. Проте це вже тема не краєзнавча, а футурологічна.

Сергій КАЛЕНЮК

1. Парк Лисхімстроя на карті 1939 року

2. На плані селища Лисхімстрой 1946 р. парк і стадіон передбачено

3. Проект реконструкції парка 1947 р.

4. Алея в парку. 1950

5. Генералісімус Сталін

6. Скульптурна композиція “Ленін і Сталін в Горках”

7. Читальня, де можна було почитати газети і журнали. 1950

8. Літній ресторанан. 1950

9. Літній кінотеатр. 1950

10. Біля танцмайданчику. 1950

11. Фонтан. 1950

12. Біля входу на головну алею. 1950

13. Каруселі

14. Черги бажаючих політати на “ракеті”

15. Культпохід у парк