Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

У Сєверодонецьку на будинку № 1 по вулиці Танкістів висить меморіальна дошка з написом: “Эта улица названа в честь экипажей 2-х танков 18 танкового корпуса 110-й танковой бригады, которые первыми ворвались 31 января 1943 года в п. Лисхимстрой и героически погибли, освобождая его от фашистских оккупантов”.

Але з текстом на цій дошці якось не склалося. Спершу на ній написали “декабря” замість “января”. Схоже, що й число там було інше. Пізніше виправили на “31 января”.

Напередодні річниці цієї події згадаємо як це відбувалося. Свідків звільнення Лисхімстроя від німецьких окупантів нам вже не знайти. Але лишилися їх свідчення. Колись Олександр Зінов, якого можна вважати літописцем Сєверодонецька, опитав чимало свідків історичних для міста подій, розшукав безліч документів, і написав книгу “Лисхимстрой в годы войны”. У ній він відтворив події звільнення Лисхімстроя від німецьких військ.

У книзі написано, що 21 січня 1943 року танковий взвод у кількості трьох танків 110-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу під час розвідки боєм у полудень вийшов на околицю селища Лисхімстроя і через територію нинішнього парку попрямував у селище. Очевидно, танкісти-розвідники не чекали у цьому маленькому селищі великого опору. Але їх зустріли артилерійським вогнем. Два танки було підбито, третій розвернувся і намагався зникнути у парку.

Але у книзі Зінова вкралася помилка, можливо вона виникла при наборі тексту –танки увійшли в Лисхімстрой 31, а не 21 січня. Звільнення Лисхімстроя проводилося в рамках Ворошиловградської операції під кодовою назвою “Стрибок”, мета якої полягала у звільнені півночі Донбасу. Операція здійснювалася з 29 січня до 18 лютого. 21 лютого бригада ще вела бої за Білолуцьк.    

Детальніше згадував старожил Сєверодонецька К.К. Куценко: “Во втором часу дня первый танк был подбит и загорелся вблизи дома № 20 (тоді вулиці у селищі назв не мали і нумерацію будинків вели по забудові. Зараз будинок № 20 знаходиться по вул. Танкістів, 1 — С.К.). Другие два танка отошли на противоположную сторону улицы. Немцы забежали в наши квартиры и бросили в окно гранаты, связанные по 5 штук. Два танка продолжали двигаться в сторону улицы Ленина. Головной танк вдруг загорелся, с него снарядом сбило башню, а второй дошел до подстанции, но там еще до войны была вырита широкая и глубокая траншея для прокладки трубопроводов. Тут танк, не дойдя до ул. Ленина, развернулся и пошел обратно. Два наших танкиста из подбитой машины бежали от опасного места, но оба вдруг упали, сраженные вражескими пулями. К ним подбежали немцы, разорвали на них комбинезоны, взяли документы, сорвали ордена. Третий танк скрылся в парке. В него стрелял вражеский танк, который выполз из укрытия за школой”.

Очевидці свідчили, що третій танк теж підбили, але екіпаж лишився живим, принаймні, у танку тіл не виявилося.

У 1944 році І. Барський сфотографував підбитий танк біля будинку № 20.

Фото:2-Танк 

Цікаві спогади лишив С.М.Чернов –будівельник, який до війни жив у будинку № 22. У 1948 р. він повернувся в селище і прямував до колишнього свого будинку. Шлях проходив через площу, де з часом побудували клуб хіміків –сучасний театр. “Площадь была изрыта, и на ней возвышался небольшой холм. Здесь, в этом месте, был зарыт танк Т-34. Он и сейчас находится там же со стороны школы. Башня от танка валялась на месте будущего фонтана, и её убрали в 1947 году, сдав на металлолом. Так мне рассказывали старожилы города. Было еще два подбитых немцами танка Т-34. Один из них был на пересечении ул. Танкистов и ул. Сметанина. Его убрали в 1945. Другой танк Т-34 стоял на месте нынешнего наркодиспансера, а раньше там был роддом”. Цей останній танк лишався майже в кінці лікарняного містечка, перед сучасною вулицею Мірошніченка, до 1949 року, коли його розрізали і здали в металобрухт.

Ці перші три танки, які появилися в Лисхімстрої по обіді, –це був танковий взвод, який здійснював розвідку боєм. Наступ піхоти за підтримки танків і артилерії розпочався о 17 годині.

Бій у селищі продовжувався приблизно до 19 годин. До 23 годин 31 січня Лисхімстрой і територію хімкомбінату було очищено від німців. У звільненні разом з бійцями 122-го гвардійського стрілецького полку брали участь і танкісти 110-ї та 181-ї танкових бригад 18-го танкового корпусу. У ніч з 31 січня на 1 лютого селища Лисхімстрой і Новосиротине було звільнено від гітлерівських загарбників, а 1 лютого – селище Павлоград і хутір Синецький. Тож 1 лютого 1943 року вважається днем звільнення Сєверодонецька у Другій світовій війні.

На 1994 рік встановлено, що у бойових діях за звільнення міста загинуло 17 танкістів:

Багаліев Израіл, Вакула Нестор Олексійович, Гамзюк Карпо Тихонович, Ґеорґобіані Костянтин Абібович, Горбашов Іван Олексійович, Єпіхін Віталій, Жаніслаєв Апкем, Зайцев Микола Іванович, Казаков Михайло Андрійович, Колючков Ісаак Якубович, Неустроєв Михайло Олександрович, Провоторов Михайло Минаєвич, Соколовський Іван Львович, Ткачов Сергій Кузьмич, Торгашов Леонід Андрійович, Храмов Филип Максимович, Цукерман Ісаак Давидович.

Текст меморіальної дошки говорить про екіпажі двох танків, які першими увійшли в селище 31 січня і загинули. Першими увійшли не два, а три танки. Достеменно про долю третього екіпажу невідомо, можливо танкісти третього танку теж упокоїлися у Братській могилі на Меморіалі Слави в числі 17 танкістів 18 танкового корпусу. Командира роти розвідки лейтенанта К. Ґеорґобіані було вбито вже 2 лютого. Але ж як ділити танкістів 110-ї танкової бригади, що загинули у розвідувальному бою, і танкістів 181-ї танкової бригади, які  полягли при звільненні Лисхімстроя та сіл і селищ, які сьогодні входять до складу міста Сєверодонецька? Та й чи варто ділити їх на перших і других чи третіх? На мій погляд, текст меморіальної дошки варто було б змінити. Правильно було б вказати, що вулиця названа на честь танкістів 18-го танкового корпусу, які звільняли 31 січня 1943 року селище Лисхімстрой, і не згадувати про екіпажі двох танків розвідки.

Якщо на теперішній час пошуковцями знайдена нова, уточнююча інформація про загиблих тут танкістів і їх бойові підрозділи, то це слід врахувати.

Сергій КАЛЕНЮК