Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

З кінця 1940-х настала так звана “холодна війна”, коли і США, і СРСР готувалися до можливої “гарячої війни”. В обох державах шла робота над “Атомним проектом”, який мав завершитись отриманням ядерної зброї. До проекту були залучені не лише учені і виробничники, а й розвідки. У той час навіть появився термін –“атомний шпигун”. На початку 1950-х такі “атомні шпигуни” добралися навіть до Сєверодонецька.

Обидві держави намагалися, образно кажучи, заглянути через паркан сусіда, щоб добути інформацію про стан справ протилежної сторони і поцупити наукові й технологічні секрети. Американці для виконання місій, пов'язаних з “атомним шпигунством”, готували за спеціальними програмами розвідників і засилали їх в СРСР у повній таємниці від інших розвідувальних організацій як США, так і союзників по НАТО –передбачалася повна автономність агентів як від місцевих резидентур, так і від агентів, закинутих раніше в рамках реалізації інших розвідувальних програм. “Атомні шпигуни” повинні були виступати в ролі таких собі “транзитних пасажирів”, що потрапили в потрібне їм місце на короткий термін і швидко його залишали після виконання завдання. Невипадково стосовно такого агента іноді використовувався термін “транзитний розвідник” або просто “транзитер”. Такий “транзитер” прибував у призначений йому район розвідки поїздом, висаджувався на потрібній залізничній станції, проходив пішки потрібний маршрут, збираючи по шляху зразки води і грунту, після чого виходив в район іншої залізничної станції, або річкової пристані, і назавжди залишав район розвідки. Такий собі турист з рюкзаком за плечима... Іноді завдання ускладнювалося, але “транзитери”, як правило, не залучалися до вбивств, підривів чи інших терористичних актів.

Готували таких розвідників не лише в США, але й на території ФРН, Англії, Франції, Італії, Японії, навіть Ватикану.

Кількість “атомних шпигунів” росла. Довелося навіть у 1953 р. на базі Бюро №2 колишнього МДБ СРСР організувати спеціальний відділ при Першому Головному управлінні МВС СРСР для розшуку і використання таких агентів у власних цілях.

Про таких “атомних шпигунів” в російських архівах інформація закрита на 75 років. Американські джерела відкрилися раніше. Завдяки цьому стало відомо про справу № 5542, по якій МДБ СРСР звинуватив американських шпигунів, закинутих на территорію СРСР –Волошановського Івана Миколайовича, Кошелєва Леоніда Васильовича, Курочкіна Олексія Павловича і Голубєва Євгена Георгійовича.

Усі четверо мали кріминальне минуле і після війни опинилися за кордоном. Там їх підібрала американська розвідка і спершу навчала шпигунським премудростям у м. Бад Верісгофен (Баварія) у школі, яка знаходилась в одному із особняків. У ФРН протягом 50-х рр. минулого століття на постійній основі діяло не менше 6 навчальних розвідувальних центрів міністерства оборони США, орієнтованих на роботу проти СРСР. Але у цій готували “атомних розвідників”. Кожен з курсантів шпигунської групи не мав знати нічого про минуле інших. Тут їм давали американські імена, наприклад, Кошелев був відомий як “Леонард Герц”, а Волошановський –“Джан Розен”. Після цієї “баварської” школи декого готували ще й в інших, якщо цього вимагало завдання чи спосіб заслання через кордон. 

      Голубєв мав проникнути в околиці Челябінська-40, провести розвідку об'єкта, добути документи військовослужбовців, які охороняють закрите місто, зібрати і законсервувати проби води і грунту поза об'єктом, після чого виїхати у Вірменію, звідки перейти радянсько-турецький кордон через відомий йому “коридор”. Спосіб і час переходу були обумовлені заздалегідь. Голубєв повинен був діяти повністю автономно, не вступаючи в контакт з представниками американської розвідки на території СРСР. Для цього після баварської школи його готували в школі бойових плавців-диверсантів Тихоокеанського флоту США на території Каліфорнії, потім ще пройшов спецкурс індивідуальної підготовки в розвідувальній школі в Японії. Про рівень його фізичної підготовки свідчить нічний заплив з вантажем понад 50 кг на 700 метрів. Саме на такій відстані від острова Сахалін його висадили з катера у ніч з 17 на 18 серпня 1952 р. Варто відзначити той факт, що Голубєву при висуванні до об'єкта розвідки належало подолати майже 5 тис. км. Квитки і посадочні талони на різні види транспорту, які йому довелося б добувати в дорозі, повинні були підкріплювати його “легенду” в разі перевірки. Але Голубєву не пощастило, його взяли при висадці на берег.

У агентів американської розвідки Волошановського, Кошелєва і Курочкіна, яких закинули 2 травня 1952 р. із розвідувального літака збройних сил США RB-50 з о.Мальта на територію Волинської області, був дещо коротший маршрут. Їх об'єктом було селище Сєверодонецьк Ворошиловградської області, де будувався Лисичанський азотно-туковий комбінат. На думку американців тут було замасковано виробництво важкої води (D2O) –важливої сировини для атомних реакторів. Крім цього, агентам ставилося завдання роздобути справжні документи працівників правоохоронних органів, перш за все МДБ –міністерства державної безпеки, які охороняли тут німецьких учених –розробників одного з методів отримування важкої води. Вони мали зібрати інформацію про те, чим тут займаються ці учені, про призначення хімкомбінату та завербувати агентів. Всі троє були озброєні автоматичною зброєю і гранатами. Група повинна була розділитися, Курочкіну належало виконувати своє завдання окремо від Волошановського і Кошелєва. Останні були досвідченими кримінальниками, що жили з 1947 р. по підробленим документам і в 1949 р. утікли до Ірану. Кошелєв до втечі з країни у віці 20 років мав уже дві табірні “ходки”, численні затримання і арешти. Сам же Курочкін дезертирував з лав Радянської армії під час проходження служби на території Австрії. Вихід закинутих агентів з країни планувався через ірано-азербайджанський кордон.

Частково шпигунам вдалося виконати завдання: Курочкін придбав обманним шляхом кілька паспортів та інших документів, Волошановский і Кошелев завербували якогось Злобіна –морально нестійкої людини “з числа кримінального елементу”.

Курочкін був затриманий і арештований 27 травня 1952 року на території Азербайджану, звідки він планував переправитися до Ірану. Волошановский і Кошелев затримані 29 червня в Ростові-на-Дону, де вони очікували свого агента Злобіна, не знаючи, що він заарештований напередодні і вже видав їх контррозвідці.

Від радіогри зі своїми американськими кураторами вони ухилилися, мабуть, повідомивши їм неявний сигнал про роботу під контролем, в результаті чого американський радіоцентр перестав підтримувати контакт з викритими агентами.

6 і 7 квітня 1953 на засіданні Військової колегії Верховного суду СРСР слухалася справа чотирьох агентів американської розвідки –Голубєва Є.Г. Волошановського І. М., Кошелєва Л. В. та Курочкіна О.П. Їх звинуватили за кількома статтями УК РСФСР, зокрема і 58-1 –“измена Родине”, та засудили до вищої міри покарання –розстрілу. Вирок було виконано.

Сергій КАЛЕНЮК