Продовження. Початок дивіться ТУТ.

Якщо річки так «гуляють», і гирла їх з часом зміщуються, то не такою простою справою виглядає пошук через чотири століття місця перевозу, про який знаємо, що знаходився він  «ниже Боровой, версты с 2». Особливо для Борової, яка протікає серед податливих пісків.

«От Боровой громадная полоса песков, шириною до 12 верст, тянется верст на 30 вниз по течению, оканчиваясь против Крынки, а ниже от Славяносербска до устья Айдара она уже значительно убывает» ‒ так написано в природознавчій книзі по Харківській губернії.

Побачити як любила «гуляти» Борова по цій піщаній долині можемо на карті околиць Сєверодонецька 1950 року. Крім основного звивистого русла є ще й чимало проранів, відгалужень русла. Глибокий яр Гадючий, який ще довго після повеней лишався другим гирлом Борової було засипано в кінці 1960-х років, коли планувалося будівництво аміаків на хімкомбінаті Сєверодонецька. Ще коли у 1930-х почалося будівництво хімкомбінату (тоді ще азотно-тукового заводу), то русло Борової частково змістили на північ від Ново-Сиротиного, щоб повені менше діставали завод. Річку пустили по північному прорану, поглибивши і розширивши його. Він і став новим руслом. А петля, яка знаходиться під основним руслом, що має підпис «р. Боровая», це старе русло Борової. Ці зміни відображено на плані проектувальників 1960-х років. На проекті нижній проран підписано «ст. Боровая» ‒ стара Борова. На північ від Борової між річкою і залізничною колією з Рубіжного на Сєверодонецьк видно чимало промоїн, відгалужень річки. На проекті 1960-х лишилося лише одне відгалуження, яке розташоване між річкою і залізничною гілкою. Залізничну гілку планували побудувати, щоб з'єднати Сєверодонецьк зі станцією Лисичанськ. Усі ці відгалуження засипали і зарівняли, щоб не заважали залізниці. Але потім прокладати лінію передумали.

Якщо русло Борової мало так багато проранів і відгалужень на піщаній поверхні долини, то біля гирла їх мало бути ще більше. Планів будівництва залізниці з Лисичанська на Куп'янськ, яку пустили у 1895 році, бачити не довелося. Можна припустити, що на них ми б  побачили, що біля гирла річки теж були прорани, які могли бути колишнім гирлами річки. І вони теж заважали будівництву залізниці. Їх теж засипали піском із кар'єра Рубіжанського, який розробляли на будівництві селяни із колишнього села Рубіжного.

На ВТК 1870 озеро Підпісочне, яке зараз називають Піщаним, має з'єднання з Дінцем. А ще раніше, на так званій «Наполеонівській карті» європейської частини Росії 1810  року бачимо два гирла Борової, північне зображено майже під Привільним, і рукав від нього тягнеться аж за Кудряшовку. Можливо, карти і не дуже точні, та все ж вони говорять про можливу наявність гирла вище по Дінцю.

Для визначення місця перевозу важливо розуміти, що 450 років річки не стояли на місці. Точне місцезнаходження тогочасного гирла Борової нам невідоме.

І як розуміти вираз «версты с 2»?  Точну відстань не відміряли. Логічно, що запис «версты с 2» слід розуміти як відстань від 1,5 до 2,5 верст або в сучасних одиницях приблизно від 3,2 до 5,4 км, зважаючи, що 1 в = 2,16 км.  

Якщо  Боровський перевоз знаходиться «ниже Боровой, версты с 2», а від перевозу    «версты с 2»  Верхня Біленька «пала в Донец», то це означає, що відстань від Борової до Біленької могла бути близько 4 верст або від 6,4 до 10,8 км. В середині цього відрізка і має бути перевіз. Ми не знаємо достатньо точно де було гирло лівобережної Борової 450 років тому. Але з великою ймовірністю можемо вважати, що Верхня Біленька впадала в Сіверський Донець не вище станції Переїздна, поблизу Попової балки, тобто там, де на плані 1802 року показано озеро Лиман. Це близько кілометра від сучасного гирла Біленької. Борівський перевіз мав знаходитись за дві версти звідси, тобто на відстані від 4,2 до 5,5 км від сучасної Біленької.

Отже, найбільш ймовірне розташування Боровського перевозу на відрізку Дінця від Лисичої балки до Дурного Яру. Непрямим підтвердженням цього може бути назва озера Лопатіне, яке знаходиться зліва від дороги з Лисичанська на Сєверодонецьк за Павлоградським мостом. Назва озера Лопатіне походить від ватажка «вільних козаків», які промишляли на Борівському перевозі. Історик В. Загоровський писав, що пізно восени 1593 року Московське посольство на чолі з князем Меркурієм Щербатовим везло в Крим «поминки» – щорічну данину кримському хану, яку возили аж до часів Петра І. Князю дуже хотілося зустріти на берегах Сіверського Дінця козаків, навіть посилав уперед військовий загін для пошуків. Зустріли «вільних козаків» на чолі з Юрієм Лопатіним при впадінні річки Борової в Донець.

Ілюстрації (натисніть, щоб збільшити)

3-Борова-1950

На карті 1950-х років Борова вже тече новим руслом, приблизно таким, яким ми його знаємо зараз. Але ще видно безліч проранів та відгалужень русла, які свідчать про властивість Борової “гуляти” піщаною долиною лівого берега Дінця.

 4-Борова-проект_1960х

На плані проектувальників 1960-х років ще бачимо підпис під старим руслом Борової “ст. Боровая” - стара Борова. Але всі відгалуження річки на північ Борової, за межами залізничної лінії вже засипані.

Автор: Сергій Каленюк