Офіційна посада  Ірини Германівни Новохацької  називається дуже просто: прокурор. Але   дехто із земляків  добавляє до цього ще одне слово –«чорнобильський».

Керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури  Сергій Віталійович Григоровпояснює це просто:

-Коли йдеться про захист прав ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, то Ірина Германівна першою щиро прагне скоріше допомогти їм.  Це й зрозуміло: адже  сама – з чорнобильців, добре знає, як воно там було, як згідно закону  встановлювати дійсність, справедливість.

Ось  нещодавно до прокуратури звернувся ветеран праці, який не міг підтвердити свою роботу в Чорнобильській зоні довідкою потрібного зразка.

-Та тоді багато що робили не за формою,- каже  прокурор. – На собі відчула. Звернулися до суду, й зуміли  врешті-решт  допомогти людині.

* * *

За тим «на собі» стоїть багато чого. Та спочатку про те, як молода сєвєродончанка опинилася  практично відразу після аварії на ЧАЕС в Чорнобилі..

З дитинства Ірина, як багато хто в їх місті хіміків та кібернетиків, яке, до речі, будували її батьки,  захопилася електронікою.  Закінчила місцевий технікум, де як раз готували кадри для профільних сєверодонецьких підприємств. Алехотілося  й побачити нові краї, «наковтатися» романтики.

Тож пішла до військкомату, а потім почала служитив Проскурівській бригаді зв’язку. Служила 20-річна радіотелофоністка (у неї був позивний «Риск-35»),  можна вважати, за профілем; фахове розуміння роботи складної електронної апаратури давало чималі переваги у справі. Виділялася й своєю відданістю спорту, - причому відразу декільком його видам.  А ще – чудовою чорною косою майже до п’ят. Чи ото дивно, що в неї закохався хлопець з їхнього взводу?! Почуття виявилися взаємними.

Та у Сергія Новохацькоговже наставав «дембель», й його дуже чекали вдома. «Недалеко,- жартують тепер в родині. – На півдні,  тільки аж  Казахстану».Забігаючи наперед, відзначимо, що весілля вони відзначали саме там, того ж літа.

А в ті весняні дні Сергій пообіцяв  коханій:

-          Скоро повернуся!

Звісно, повернувся. Телефонує до військової частини, а Іри там немає, й ніхто прямо нічого не каже.

-Нам тоді взагалі заборонили повідомляти комусь, навіть батькам, про те, що ми терміново направлені на місце атомної катастрофи,  - розповідає  Ірина Германівна.

* * *

До того, як Сергій все ж таки розшукав її, щоб назвати своєю нареченою, вона вже прослужила неподалік від  зруйнованої АЕС  три тижні. Хоча брали усього на один.

Дозиметри показували значний рівень радіації, але хто з них  як слід розбирався в цьому?!

-Дехто навіть ранню, травневу, полуницю з городів збирав, а ягоди там були з кулак, -  пригадує колишня рядова взводу зв’язку.

Їй самій було не до полуниці. Чергування у них спочатку були по дванадцять годин. Працювали та жили у встановлених на потужних вантажівках кунгах («кузовах уніфікованих, герметизованих»). Умови ще ті!  Телефоністки біля комутаторів  у тісноті заважали одна одній, тому дівчата вирішили: краще працювати не в парі, а самотужки. Навантаження додалося, але  графік став гнучкішим.

Встановлювати той чи інший зв'язок між об’єктами ліквідації  наслідків аварії, командуванням вимагалосящохвилини.По секретних лінях одночасно надходило й декілька викликів, починаючи з вищих урядових. Та затримок у них  не було, з’єднання надавали швидко та вправно.

Виявилося, що в щільно закритихкунгах радіація накопичується, й перебралися до наметів, які легко провітрювати.Справжні польові умови. Містом гуляти бажання не було: який може бути настрій від покинутих будинків, безлюддя?З цивільних  побачили тільки старе-стареньке подружжя, яке нізащо не хотіло кидати свою оселю.

-Щодо домашніх тварин, то їх із зрозумілих причин почали відстрілювати, - каже Ірина Германівна. – Якось ми сиділи в альтанці, й з боку були непомітними. Поруч пробігало кошеня, ми його покликали, а навздогін йому полетіли кулі. Ще  трохи, й я би зараз з вами не розмовляла. Й не стала б, як і чоловік, правоохоронцем. Саме за цим профілем  він потім  двічі проходив службу в Чорнобильській зоні. Дітей наших  теж віднесли до «чорнобильців».

* * *

Розповідаючи про свої чорнобильські три тижні, вона з сумом згадує чорнобильців, які віддали заради приборкування атомної стихії  життя, здоров’я.

-Для нашої родини – й синів, й онуків теж - пам’ять про  тих героїв священна, - додає Ірина Германівна. – Важливоще не забувати: йдеться не тільки про легенду, про те, що хтось колись йшов на небачений ризик, а про людей, які зараз живуть поруч з нами та потребують уваги, турботи.

Як людина, як юрист вона робить все, щоб було саме так.

Семен Перцовський