Символічним є той факт, що Олександр Радієвський народився саме 9 травня – в День Перемоги. З самого дитинства він мріяв стати військовим – захисником Батьківщини.

Вимогливий командир, справедливий офіцер, компетентний фахівець, турботливий начальник – такими словами коротко можна охарактеризувати генерал-майора Олександра Радієвського. Він був вимоглим до виконання поставлених завдань, так само як і з турботою відносився до нагальних потреб своїх підлеглих.

До військовослужбовців строкової служби він взагалі ставився як батько. Його улюбленим прислів’ям було «СОЛДАТА ТРЕБА БЕРЕГТИ, АЛЕ НЕ ЖАЛІТИ»! Відтак всі військовослужбовці строковики як у службово-бойовій діяльності, так і після завершення служби, проявляли себе як справжні фахівці, захисники, чоловіки. І в теперішній час в зоні АТО із честю виконують бойові завдання саме його вихованці.

І того липневого дня командир очолив колону, що йшла на визволення міста Лисичанськ. Та ворог в черговий раз виявив свою нелюдську підступність і вчинив засідку у жилому масиві міста, прикриваючись мирним населенням. В ході бою командир частини та двоє його підлеглих, полковник Павло Сніцар і солдат строкової служби Ігор Коцяр, отримали поранення не сумісні із життям, від яких загинули на місці.

В нашій пам’яті генерал-майор Олександр Радієвський залишиться як справжній командир, якому вірили підлеглі та беззастережно йшли за ним на будь-які завдання.

Сєвєродончани запам`ятали героя як першого вйськового, якого вони зустріли після визволення Сєвєродонецка.