Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Пам᾽ятники Леніну, що увічнювали пам᾽ять революціонера-вождя, засновника більшовицької партії, яка сколихнула весь світ, були елементами монументальної пропаганди. До звеличення образу Леніна в мистецтві допускалися кращі творчі сили, і тому ця категорія мистецтва отримала навіть власну назву – «Ленініана».

Власна Ленініана була і в Сєверодонецьку. І, виявляється, що не дивлячись на значущість  образу вождя, не все ясно з цими монументами.

Скульптурних образів вождя у нашому місті було близько двадцяти. Переважали бюсти, встановлені на підприємствах або на сцені чи в приміщеннях, де проходили масові заходи. Такі бюсти були встановлені, наприклад, на вулиці Заводській перед входом у ДОК, на Силікатному заводі, у дворі ДКБА, в АТП, ПТУ… Скільки їх було, мабуть, не знає ніхто. Іноді образ вождя використовувався в інших композиціях, наприклад , в барельєфних зображеннях епізодів з історії комсомолу, роботи архітектора ДІАП Сатановського В. Ю., які були на Гвардійському проспекті, перед АТП.

Це були зразки масового мистецтва, ніби клоновані образи немолодого, лисого  і з мудрими очима вождя. Тому авторів цих скульптурних зображень ніхто не знав тоді, а тим більше, не пам᾽ятає й сьогодні.

Автори найбільш відомих пам’ятників, які ще збереглися і стоять на своїх місцях, відомі. Однак, в історії цих пам’ятників є «білі плями».

У 2004 році вийшла книга «70 славных лет» колективу авторів під керівництвом Агафонова О. Й., він же зазначений науковим редактором видання. На сторінці 40 написано: «В 1951 г. на перекрестке улиц Ленина и Первомайской был открыт первый памятник в нашем городе, автором которого был местный скульптор, член Союза художников СССР В. И. Пухальский». А в наступному абзаці, де перераховуються об᾽єкти архітектурного оформлення, до яких причетний Пухальський, сказано, що пам’ятник встановлено у 1956 році. Тут якось незрозуміло: у 1951 році пам’ятник відкрили, а в 1956 – встановили? Чи, може, мова йде про різні пам’ятники? Ясно тільки, що у 1951 році пам’ятника на перехресті вулиці Першотравневої і Леніна бути не могло, бо тут тільки-тільки зняли ворота в зону, де угорські полонені недавно вели будівництво будинків і училища на перехресті вулиць Горького і Ворошилова (сьогодні – ліва сторона Радянського проспекту). Квартали, які примикали до площі Радянської, і сама площа у той час ще були суцільним будівельним майданчиком. А пам᾽ятники вождям ставили у людних місцях.

 Таким місцем, де проводилися масові демонстрації, були майданчик між судом і дитячим садком по Леніна, а по завершенні будівництва школи №2 і клуба хіміків – майданчик біля школи. Фотографія 1953 року підтверджує, що біля школи стояв бюст Леніна. Але встановити його тут могли не раніше, ніж закінчилося будівництво клубу, який відкрили у 1952 році.

Чи міг бути в селищі пам᾽ятник у 1951 році? Міг. Адже в місті вже почав працювати скульптор В. І. Пухальський. Бюст Леніна, виготовлений ним, був встановлений у парку біля кінотеатру. Стояв він дуже близько до стіни, за якою знаходилось приміщення кіномеханіка. Кінотеатр був літній, без даху, тож учні «ремеслухи» (так вони тоді називали своє ремісниче училище) лазили на дах приміщення кіномеханіка, щоб звідти безплатно дивитися кіно. Але, щоб залізти, неодмінно треба було ставати на голову фігури вождя, від чого на голові лишалися чорні сліди підошв. Звісно, владі це не подобалось, але вартового до бюсту не поставиш. І тому в 1956 році, коли знімали пам᾽ятники Сталіну, заодно прибрали від кінотеатру і бюст Леніна. Його встановили на новому, вищому постаменті, на перехресті вулиць Леніна і Першотравневої, де він стоїть і досі. Це дійсно був перший пам᾽ятник в Сєверодонецьку.

А куди і коли подівся бюст Леніну від школи №2, невідомо. Мабуть, був установлений на якомусь підприємстві.

В різних джерелах можна прочитати, що пам᾽ятник Леніну на площі Радянській встановлено  до 40-річчя Великої Жовтневої революції, значить, у 1957 році, за іншими даними – у 1958. У дійсності ж, пам᾽ятник роботи калузького скульптора Ласточкіна М. І., який був відлитий на Митищинському заводі художнього литва, на площі було встановлено  у 1960 році, до 90-річчя В. І. Леніна. Про його урочисте відкриття у властивій тогочасній риториці повідомила газета «Луганская правда» від 23 квітня 1960 року.

«В торжественной обстановке состоялось открытие памятника В. И. Ленину. 21 апреля празднично одетые труженики города заполнили Советскую площадь. Юные граждане принесли к памятнику букеты живых цветов.

Митинг открыл заместитель председателя исполкома Лисичанского Совета депутатов трудящихся тов. Роменский. В наступившей тишине звучит Гимн Советского Союза. С монумента спадает покрывало, а взорам трудящихся предстает образ вождя.

Проникновенно звучат слова выступающих.

– Дорогие товарищи, – говорит старший машинист цеха водной очистки химкомбината т. Пархомов. – Сегодня мы открываем еще один памятник вождю революции. Но каждый жилой дом, воздвигаемый нами, каждый цех, все то, что возрастает на нашей земле для блага людей, – все это есть тоже памятники самому великому человеку в мире, Владимиру Ильичу Ленину.

О торжестве марксистско-лениниских идей говорит слесарь-монтажник треста «Лисхимпрострой» т. Веретейко.

У подножия памятника – свидетельства горячей любви советского народа к вождю и учителю трудящихся было возложено много венков и живых цветов»

Пам᾽ятник відкривав заступник голови виконкому Лисичанська Володимир Роменський, бо до 1963 року місто підпорядковувалося Лисичанській Раді депутатів трудящих. Лише 30 грудня 1962 року Указом Президії ВР УРСР м. Сєверодонецьк стало містом обласного підпорядкування і повністю виведено із-під юрисдикції м. Лисичанська

Сьогодні цей пам᾽ятник вже не служить елементом монументальної пропаганди. Він є архітектурною деталлю площі. Нові часи – нові герої.

Сергій Каленюк, член Національної спілки краєзнавців України