Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

Чи є щось спільного між словами «п-І-во» і «С-Є-в-Є-родонецьк»? Так. Це російські слова, які записані українськими літерами. Але ж ніякий українець не скаже на «пиво» – «п-і-і-і-во», як і не вимовить назву нашого міста «С-Є-в-Є-родонецьк». Це не властиво українській мові. І тому диктори радіо чи телебачення, яким доводиться читати назву міста навіть вперше, читають «С-Є-в-Е-родонецьк», хоч і написано «С-Є-в-Є-родонецьк». Немає в українській мові іншого такого слова, у якому б підряд були два склади з м᾽якими «Є». Мене, як краєзнавця, зацікавила історія походження назви міста.

Очевидно, що перша складова імені походить від російського «север», українською мало б бути «північ». Перекладати не стали. Нове ім᾽я селище отримало у 1950 році. Згадаємо, який це був час. Сталін – переможець, будується Радянський Союз з єдиною мовою спілкування – російською. Добігає кінця велике «переселення» народів південних частин країни: з Криму – в Казахстан, із Західної України – в херсонські степи і в Сибір… Завершується період сталінської «боротьби з космополітизмом» і «поклонінням перед Заходом». Відбувся пошук і призначення, – коли заслужено, а коли й ні, – російських першовідкривачів паровозів, пароплавів, літаків, радіо, «лампочок Ілліча» тощо. У цей час стало небезпечно для життя вихваляти будь-що закордонне, все мало бути радянським, тобто російським. А селище Лисхімбуд тоді будували німецькі і угорські військовополонені та радянські «зеки» усіх національностей. Командири і спеціалісти на будівництві комбінату і селища були російськомовні, не місцеві. Звісно, що тут домінувала російська мова – мова міжнаціонального спілкування.

Правила адаптації географічних назв до української мови складалися у 1918 році під час мовної реформи. За правилами російська літера «е»  передається через «е», а літера «ѣ»– через «і» або «є», в залежності від ситуації. За цими правилами дореформенне сѣвер-ъмає писатися українською сєвер. Це, якщо назва міста походить від російського «север» – північ. Але мені заперечать і скажуть, що в основі  імені – назва  річки Сіверський Донець, або російською – Северский Донец, що походить від племені сіверян, чи російською «северян». Тоді можливі варіанти Сіверськодонецьк, Сіверодонецьк. З точки зору філології можливі й інші варіанти. Філологи вже 60 років дискутують. Розглянемо краєзнавчі аспекти.

9 липня 1947 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про прискорення будівництва Лисичанського хімкомбінату. Планувалося, що розгортання будівництва призведе до переростання селища Лисхімбуд у місто. А місту потрібно ім᾽я. У довідці про селище при Лисичанському хімкомбінаті голова і секретар виконкому Лисхімбудівської ради депутатів трудящих вказали:

В части названия города, у трудящихся имеется ряд предложений, как-то:

1. Донецк

2. Красно-Донецк

3. Северо-Донецк

4. Ново-Лисичанск

5. Светлоград

Із п᾽яти варіантів у трьох присутнє Донецьк. Ця назва тоді ще була вільною, бо сучасний Донецьк у той час називався Сталіно. Тож у Сєверодонецька був шанс стати Донецьком. І це було б мотивовано, адже місто вийшло з Лисичанська – «колиски Донбасу».

Ще Євграф Ковалевський увів термін «Донецький басейн», або скорочено «Донбас». Згодом і Дмитро Менделєєва популяризував Донецький край, що примикав до річок Сіверський Донецьк і Дон. Тож цілком закономірно, що все активніше в топонімах почало вживатися Донецьк: Донецько-Кріворізька Радянська Республіка, яка іноді в документах писалася як Донецька республіка; у 1919 році утворено Донецьку губернію.

Чимало підприємств у нашій місцевості ще з 20–30-х років ХХ століття отримали назви з топонімічною ознакою Донецьк і географічну ознаку – північ; від того, що знаходилися на півночі Донбасу, Наприклад, до утвореного в 1921 році у Лисичанську тресту «Химуголь», входили Північно-Донецький склозавод та Північно-Донецький рудник. У 1927 році розпочалося проектування «СевДонГРЭС»(російською – Северо-Донецкая государственная районная электростанция), українською мовою в деяких документах писали «Північдондрес». Ця електростанція в планах ГОЭЛРО (скорочення від російського– Государственная  комиссия по электрофикации России), мала назву Лисичанської, але при підготовці планів першої п’ятирічки, назву змінили на Сєверо-Донецьку, бо вона мала обслуговувати північ Донбасу. Ця електростанція стала до ладу в 1931 році. У той час у Лисичанську було ще підприємство «Північдоненерго».

Ще 100 років тому назва залізниці вказувала на приналежність об᾽єкта до півночі Донецького краю.

Можна заперечити, що частина топоніму «північ» або російською «северо» – це не ознака сторони світу, а вказівка на назву річки, яку у той час писали як «Северный Донец». З 1913 по 1953 рік існувала «Северо-Донецкая железная дорога» – Північно-Донецька залізниця. Ця назва точно походить не від річки, яку іноді могли писати як Північний Донець, бо була ще й Південно-Донецька залізниця, але ж Південного Дінця немає. Лише у 1953 році їх об’єднали, утворивши Донецьку залізницю. На картах 50-х років між містом Сєверодонецьком і річкою Сіверський Донець були позначені лісові масиви, які російською мовою на карті підписані як «Гослесфонд Северо-Донецкого лесничества». Ці та інші подібні приклади вказують на те, що назву селищу дали у відповідності з традицією називати об’єкти, які знаходилися на півночі Донецького краю, словосполученнями, що містили похідні від слів північ та Донецьк.

І коли у 1950 році настала пора дати повноцінне ім᾽я селищу, бо Лисхімбуд було лише назвою будівництва, то секретар парткому будівництва хімкомбінату О. М. Сафонов після триденного обговорення в колективах надав до обкому чотири основних варіанти: Світлоград, Менделєєвськ, Комсомольськ-на-Дінці і Сєверодонецьк. Молодь пропонувала Комсомольськ-на-Дінці, керівнику тресту «Лисхімбуд» П.П.Новікову подобалося Менделєєвськ, були прихильники і Сєверодонецька. Але більшість схилялася до Світлограда, назви, яка лишалася популярною ще від 1947 року. Вже навіть була замовлена печатка і штампи з цією назвою для третього відділення міліції м. Лисичанська, яке обслуговувало селище. Але 27 січня 1950 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР місту було затверджено ім᾽я Сєверодонецьк.

Не виникало питань при написанні імені російською мовою, але українською писали кому як подобалося. Не дивлячись на те, що у таких довідниках як «Луганська область. Адміністративно-територіальний поділ», що видавалися раз на 11–13 років, було зафіксовано Сєверодонецьк, різні видання, навіть поважні, писали по-різному: Сєверодонецьк, Северодонецьк, Сєвєродонецьк, Сіверськодонецьк, а щеПівнічнодонецьк та похідні від цих назв.

З незалежністю в Україні усі подібні довідники було замінено нормативно-правовим актом ДК 014-97 «Державний класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України», у другому томі якого під номером 44 120 значиться місто Сєверодонецьк. Кількість варіантів написання почала зменшуватися. Лишалися три найчастіше вживаних:  Сєверо, Северо і Сєвєро.

З 1 липня 2004 року почав діяти Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а за ним  вийшов наказ Держкомпідприємництва № 65 «Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу». Виникла потреба писати офіційну назву міста в установчі документи. І тут, очевидно, російськомовні чиновники не додумалися заглянути в Державний класифікатор, а вирішили, що «пишется, как слышится». Російська назва Северодонецкдійсно звучить якСєвєродонецк, хіба що врахували українське написання слова донецьк. Але ж ті, хто реєструвався раніше, використовували назву Сєверодонецьк. Тому далі розпочалися якісь чиновницько-депутатські дії, що не мають відношення ні до філології, ні до історії з географією, ні до іншої науки, в результаті яких на внутрішній обкладинці Відомостей Верховної Ради України від 11.04.2008 № 15 (лише україномовного видання, хоча виходило і російськомовне) появилося повідомлення про те, що Луганська обласна рада прийняла таке рішення: «У довіднику «Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій», Київ, 1987 рік, на сторінках 36, 37, 38 та 41 внести наступні правки: в Луганській області у розділі 2 «Відомості про міста і селища міського типу», пункт а) «Міста обласного підпорядкування» замість найменування міста «Сєверодонецьк» записати – «Сєвєродонецьк», пункт в) «Селища міського типу» на сторінках 37 і 38 замість слів «Сєверодонецькій міськраді» записати «Сєвєродонецькій міськраді».

Однак такі дії схожі на ситуацію, коли якусь Марію за паспортом, рідні і близькі називають Машею, Марусею або навіть Мариною. Обласна, і міська ради можуть відміняти назву міста у недіючому довіднику неіснуючої країни. А от вносити зміни в назви населених пунктів може лише Верховна Рада. Юридично ж на той час діяв нормативно-правовий документ ДК 014-97. І в який теж, до речі, було внесено правку у вигляді зміни № 5 від 4 серпня 2004 року. У цій зміні сказано, що у т. 2 на стор.387 помилково надруковано «Селища міського типу підпорядковані Северодонецькій міськраді», а має бути «Селища міського типу підпорядковані Сєверодонецькій міськраді».

Наразі чинне законодавство не передбачає такої правової категорії, як уточнення найменувань населених пунктів, хоча вона існувала у правовому полі держави до набрання чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 рокуі застосовувалася обласними радами до найменувань селищ міського типу і сільських населених пунктів. Зараз будь-яка зміна назви населеного пункту кваліфікується як його перейменування і має здійснюватися лише за рішенням Верховної Ради України.

Тому на адміністративній карті України, в «Довіднику поштової індексації населених пунктів України», у нормативно-правових актах багатьох відомств назва міста пишеться Сєв-е-родонецьк, а міський голова підписує рішення Сєв-є-родонецької міської ради.

От і виходить, що довга історія з назвою міста Сєверодонецьк ще не завершена.

Сергій КАЛЕНЮК, член Національної спілки краєзнавців України

 Коментар редакції:

На сьогодні правильне вживання назви міста - Сєвєродонецьк

Північнодонецьк, Сіверськодонецьк, Сєверодонецьк, Сєвєродонецьк – так по-різному  в засобах масової інформації, навіть в офіційних документах, іменують одне й теж місто, славетна біографія якого розпочалась 75 років тому  на лівому березі Сіверського Дінця. Що стосується назв “Північнодонецьк”, “Сіверськодонецьк”, то це, напевно, плід самостійного трактування-переводу з російської журналістів та знавців української мови. Офіційний довідник “Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій”, виданий Президією Верховної Ради Української РСР, та офіційне видання Держкомстату України “Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України”, виданий в 1997 році, таких вільностей собі, звичайно ж, не дозволили. Однак і в них в назві нашого міста була розбіжність з назвою міської ради, що зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

В 2008 році уточнення щодо назви міста надано Управлінням по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування апарату Верховної Ради України. Воно провело роботу з архівними документами щодо визначення правильності вживання назви міста Сєвєродонецька.

Архівні документи свідчать, що Указом Президії Верховної Ради УРСР від 27 січня 1950 року селище міського типу Лисхімстрой Лисичанського району Ворошиловградської області було перейменовано на Сєвєродонецьк.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року місто Сєвєродонецьк було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. В подальшому змін у назві міста Сєвєродонецьк не виявлено. Враховуючі це, Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування підготувало повідомлення у бюлетень “Відомостей Верховної Ради” про внесення відповідних правок в офіційному довіднику. Остання крапка поставлена: у “Відомостях Верховної Ради України” № 15 від 11 квітня 2008 року надруковано про внесення відповідних правок у довідник “Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій” (Київ, 1987 рік), де замість найменування міста “Сєверодонецьк” записати “Сєвєродонецьк”, замість назви міськради “Сєверодонецька” записати “Сєвєродонецька”.Отже, різночитання усунені, назва міста на українській мові – Сєвєродонецьк.