Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

Сьогодні акціонернетовариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об'єднання" Імпульс " – визнаний лідер вітчизняного атомного приладобудування –випускає практично всю номенклатуру систем контролю і управління, які забезпечують високі показники надійності та безпеки експлуатації атомних електростанцій України і не лише її. А починався «Імпульс» майже 60 років тому на «Азоті», тоді ще Лисичанському хімкомбінаті, яким керував Г. І. Вілєсов.

Ще у 1954 році Вілєсов зрозумів, що потрібні розумні прилади, з допомогою яких можна приборкати процеси, які виникають при виробництві аміаку. Адже продуктивність колон синтезу залежала від складу синтез-газу, який утворювався при горінні метану у кисні при строго фіксованому співвідношенні. Але метан  киснем при певних співвідношеннях утворюють вибухову суміш, тож неминуче виникає завдання надійного управління та захисту від можливої аварії. І директор Лисичанського хімкомбінату почав добиватися підпорядкування якоїсь приладобудівної організації потребам хімічної галузі.

15 серпня 1956 року вийшов наказ № 165 міністра приладобудування і засобів автоматизації, де було сказано: «Організувати у м. Лисичанську філію СКБ-245 Міністерства приладобудування і засобів автоматизації на площах, наданих Лисичанським хімічним комбінатом, з доведенням чисельності складу до кінця 1956 р. до 35 осіб і в 1957 р. до 100 осіб». Начальником Лисичанської філії Московського СКБ-245 був призначений Толкачов В'ячеслав Юрійович – молодий кандидат технічних наук. Хімкомбінат поділився приміщенням у корпусі № 172, де у той час розташовувався цех контрольно-вимірювальних приладів. У 1958 році Лисичанська філія СКБ-245 була підпорядкована Київському інституту автоматики в якості його філії (ЛФІА), а в1959 році її директором став Новохатній Андрій Олександрович. У 1963 році філія була перетворена у Науково-дослідний інститут керуючих обчислювальних машин (НДІ КОМ) міністерства приладобудування СРСР, директором якого лишався Новохатній. Основне завдання організації з перших днів до теперішнього часу – створення засобів обчислювальної техніки для автоматизованих систем керування технологічними процесами (АСК ТП).

Співробітники філії СКБ-245 почали з вивчення виробництва аміаку і азотної кислоти на предмет автоматизації та використання обчислювальної техніки, яку ще треба було створити. Як треба було створити ще й перетворювачі для різноманітних датчиків, адже більшість з них були привезені з Німеччини разом з репараційним обладнанням і не мали стандартних виходів.

Справи пішли значно краще після того, як у 1961 році на посаду заступника головного інженера з автоматики Лисхімкомбінату було призначено Кравченка С. П. Це була людина з глибокими знаннями техніки, багатим  життєвим, фронтовим та виробничим досвідом, унікальним розумом і стратегічним мисленням. За ініціативи керівництва ЛХК (В. Ф. Гогін, П. В. Сичков, С. П. Кравченко), підтриманої Мінхімпромом СРСР, Рада Міністрів країни 11 січня 1962 року прийняла постанову «Про перетворення Лисичанського хімічного комбінату в зразково-показове підприємство по рівню автоматизації». Це дало новий поштовх не лише розвитку автоматизації, але й сприяло впровадженню обчислювальної техніки в хімічній галузі.

 Сергій Павлович  провів переговори з директором НДІ КОМ Новохатнім А. О. і головним інженером Рєзановим В. В. та домовився про те, щоб перші зразки продукції інституту були передані хімкомбінату для промислових випробувань і дослідної експлуатації. Обчислювальна технікапочатку 60-х років вимагала досить значних приміщень для розміщення великої кількості металевих шаф, напханих електронікою, підведення потужних електричних кабелів, відведення значної кількості тепла від шаф за рахунок вентиляції. Тому в цеху № 5 була спроектована спеціальна прибудова, велися будівельні роботи для розміщення обчислювальних машин УМ-1 і «Еліот» для виробництва спиртів. Подібні роботи велися і на першому виробництві, де передбачалося розмістити обчислювальний комплекс «Автодиспетчер». Для цього було спроектовано і побудовано двоповерхову будівлю, де розмістилося не тільки обладнання «Автодиспетчера», а й всі служби і відділи управління виробництва № 1. А в цеху КВП у 1963 році було організовано два сектори технічного і математичного забезпечення ЕОМ, персонал яких разом із співробітниками НДІ КОМ займалися впровадженням нової техніки.

З 1965 рокупочалася дослідна експлуатація системи «Автодиспетчер», в 1967 р. система була введена в цілодобову експлуатацію і дозволяла контролювати роботу аміачного і спиртового виробництв, виконувала логічний аналіз порушень технологічних процесів, вела автоматичний облік сировинних потоків і розрахунок техніко-економічних показників кожного цеху та виробництва в цілому, автоматичне регулювання складу синтез-газу та продувного газу в аміачному виробництві. Система «Автодиспетчер» пропрацювала на підприємстві майже четверть століття.

Паралельно з «Автодиспетчером» було створено і впроваджено на Чорноріченському хімзаводі машина «Автооператор». Хімікам сподобалися ці розробки і вони відповідною постановою уряду підпорядкували інститут Комітету хімічної промисловості СРСР. Але ж в інституті , не дивлячись на своє «хімічне походження», бачили своє майбутнє в приладобудуванні, яке надавало більш широкі перспективи.

Починаючи з 1965 року попит на розробки сєверодонецьких кібернетиків зростав. Технічні засоби, розроблені в Сєверодонецьку, вироблялися на 18 заводах Радянського Союзу. Сєверодонецьке науково-виробниче об᾽єднання «Імпульс», яке виросло з філії СКБ-245, стало головним виконавцем важливих союзних народногосподарчих і оборонних програм. Так у Донбасі, поруч з центром хімічної промисловості, появився центр промислової системотехніки.

В незалежній Україні НВО «Імпульс» зайняло нішу у розроблянні, виготовленні та впровадженні систем контролю і управління об᾽єктів енергетики, залізничного транспорту, але віддалилося від хімічної галузі. А шкода.

Сергій Каленюк, член Національної спілки краєзнавців України