Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

У День Незалежності згадують тих, хто боровся за Україну. До цієї когорти належить і поет Василь Стус, який словом і волею боровся за існування українського в Україні. Це вже після своєї мучинецької смерті в сибірських таборах він став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка і Героєм України. А в 60-х роках минулого століття, коли його слово було під  забороною, він приїздив у Сєверодонецьк, і в міській газеті двічі друкувалися його вірші.

Поет Йосип Курлат на початку 60-х років жив у Донецьку і працював у газеті «Комсомолец Донбасса». Майже щодня до нього в редакцію приходили молоді поети, серед яких було чимало випускників і студентів-філологів з педінституту. Якось само собою виникло літературне об᾽єднання. Українських авторів було більше, ніж російських, і Курлат їх оцінював як більш талановитих. Тому й назву об᾽єднанню Курлат запропонував «Обрій», підкресливши україномовну складову. Серед тодішніх «обріївців» імена талановитих українських письменників: Василь Стус, Василь Захарченко, Леонід Талалай, Олег Орач, Володимир Міщенко, Анатолій Гарматюк, Микола Хижняк, Галина Гордасевич. 

Весною 1965 року Йосип Курлат перебрався до Сєверодонецька, де працював при щойно організованій газеті «Комуністичний шлях», і де створив нове літоб᾽єднання «Ровесник», а в газеті з᾽явилася щомісячна «Літературна сторінка». Хрущовська відлига скінчилася, активізувався Комітет держбезпеки. В Україні розпочалися арешти української інтелігенції. Було розігнано і донецький «Обрій». Одного з друзів Стуса – Володимирв Міщенка врятував від суду «за націоналізм» керівник Донецьких письменників Павло Байдебура, але КДБ потурбувався, щоб роботи йому в Донецьку не давали.

Курлат, довідавшись про це, запросив Міщенка до себе: новоствореній газеті якраз потрібен був відповідальний секретар.Звісно, що Володимир Міщенко продовжував спілкуватися із своїм однокурсником по Донецькому університету Василем Стусом, який на той час  був виключений із аспірантури Інституту літератури і вже не мав змоги друкуватися. Однак, у літературній сторінці міської газети від 4 червня 1967 року друкуються вірші Василя Стуса «В розкриллі» та «Сонет з веслами». А 6 січня 1968 року в газеті була надрукована коротка інформація про перебування у Сєверодонецьку двох молодих українських поетів Василя Стуса і Микола Колісника, та подано по одному їх віршу.

У дійсності ж приїздив лише Стус. Про Колісника Міщенко додав для конспірації, щоб приїзду Стуса придати літературного спрямування. Пізніше Міщенко згадував: «Наближався новий 1968 рік. Наприкінці грудня з Донецька зателефонував Василь Стус, який на кілька днів приїхав з Києва до своїх батьків. Я запросив його до себе в гості. Він погодився, однак попередив, що за ним постійно стежать. Зустрілися на автовокзалі. Міцно потисли один одному руки, обнялися. Потім попрямували до мене додому. Мешкав я в будинку, заселеному працівниками міському партії. Одну з квартир цієї гарної споруди було виділено газетярам (отут мене й поселили). Дізнавшись про це, Василь сказав, що нас можуть підслухати. Тож вирішили в квартирі «серйозних» розмов не вести. Оскільки зовсім поряд був сосновий ліс, помандрували в гущавину.

Василь розповідав про своє життя в столиці, про «шістдесятників», яких цькує і переслідує влада. Згадав, зокрема, про епізод в кінотеатрі «Україна», після якого його відрахували з аспірантури. У пошуках роботи обійшов усіх знайомих. Працював на будівництві метро, кочегаром, науковим співробітником державного історичного архіву, звідки незабаром теж звільнили. Наше спілкування тривало всього кілька годин, після чого Василь повернувся до батьків»

6 січня 1968 року Стусові виповнювалося 30 років. У газеті Курлат готував до виходу «Літературну сторінку» № 30. В останню мить Міщенко доповнив її віршами Стуса і Колісника з інформацією про них. Таким чином він зробив подарунок другові.

Скінчилося це тим, що в декого з літстудійців, наближених до Міщенка, провели дома обшуки, а в редакції відбулися загальні збори з осудом його поведінки. Одноголосного осуду в колективі не сталося. Й. Курлат і завідуючий промисловим відділом редакції В. Аляб᾽єв стали на захист Міщенка. Важливою виявилася і позиція редактора М. Михайліченко та її особисті хороші стосунки з начальником відділу КДБ. Але довелося Володимиру Міщенку покинути редакцію і місто.

 Василь Стус

В РОЗКРИЛЛІ

(З циклу віршів про Т.Г. Шевченка)

Сто років, як сконала Січ.
Сибір і соловецькі келії...
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років – ніби вивірянь...
Сторуко прохопились води.
Уже не ріки, вже моря
В твій берег хлюпають, народе мій.
Сто років мучених надій
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць і сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
Із шаровар, з курної хати,
Раби зростають до синів
 Своєї України – матері.
Ти вже не згинеш. Ти двожилава
Земля, рабована віками
І не скарать тебе, ожилої,
Сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки,
Ти вже, крута і непокірна,
Ти випросталася для волі
Ти гнівом виросла. Тепер
Не матимеш від нього спокою.
Йому ж рости й рости. Допоки
Не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
Спадають з неба блискавиці.
Тарасові провісні птиці –
Слова шугають над Дніпром

 «Комуністичний шлях» № 67 від 04.06.1967

Сергій Каленюк, член Національної спілки краєзнавців України