Спецпроект: ТАКЕ БУЛО/записки краєзнавця

Якщо їхати з Сєверодонецька в Лисичанськ через Павлоградський міст, то справа перед мостом бачимо кілька озер.  Старожили села Новосиротино, яке існувало тут у період будівництва і розвитку Лисичанського хімкомбінату (сучасного «Азоту»), згадують що на території їх колгоспу ім. Сталіна було сім озер. Походження назв озер Велике чи Мале Глибоке, або Вільхове зрозумілі.  А от чому Лопатіне? Від того, що викопане лопатами? Так ні. У цьому не було потреби.

Знайшов пояснення у книзі воронезького історика В. П. Загоровського «История вхождения Центрального Черноземья в состав Российского государства в XVI веке».Він пише, що пізньою осінню 1593 року Московське посольство на чолі з князем Меркурієм Щербатовим везло в Крим «поминки» – щорічну данину кримському хану, яку возили аж до Петра І. Князю дуже хотілося зустріти на берегах Сіверського Дінця козаків, навіть посилав вперед військовий загін для пошуків. Але на території сучасної Бєлгородщини їх не знайшли, а зустріли «вільних козаків» на чолі з Юрієм Лопатіним лише при впадінні річки Борової в Донець. У двох верстах від Борової знаходився Борівський перевіз через Донець на Кальміуській сакмі – дорозі з Криму в Московію. Найближче озеро біля цього перевозу і сьогодні має назву Лопатіно. Чи не в честь того самого ватажка Юрія Лопатіна названо?

Цей факт підтверджує, що «вільні козаки» ще в XVI ст. промишляли при Боровському перевозі на Кальміуській сакмі, який був кордоном між «кримською стороною» (правобережною) і «ногайською стороною» (лівобережною).

Подібних ватаг у «полі» було чимало і раніше. Так у 1546 році путивльський воєвода Троєкуров повідомляв у Москву: «...казаков, и черкасцев, и киян на поле много». А ватага Мишка Черкашенина, що мала навіть свій флот на Дінці, досягала двох тисяч душ. Відомо, що у 1550 році вони добралися до Чорного моря і там напали на татар. Звісно, постійних поселень такі об’єднання не мали, бо татари їх руйнували. Але пам᾽ять про себе Юрій Лопатін лишив.

Сергій КАЛЕНЮК,

член Національної спілки краєзнавців України

Кальміуська сакма проходила по території, на якій сьогодні розташований Сєверодонецьк, а долала Донець і крутий правий берег Боровським перевозом по Рубіжному буєраку, що знаходився трошки вище станції Насвітевич.