Спецпроект: ТАКЕБУЛО/записки краєзнавця:

Часу підвладні усі: люди, ріки, гори… Ще навіть століття тому зовсім іншою була наша річка Борова. Суттєві зміни відбулися у кінці 1950-х років після будівництва каналу Сіверський Донець – Донбас, водосховищ та інших гідротехнічних споруд, якими вдалося дещо стишити весняну водяну стихію. До того після сніжних зим і Донець, і Борова сильно виходили з берегів. А поруч зростали  велетні хімічної індустрії – Лисичанський хімкомбінат і завод склопластиків. І було прийнято рішення відвести русло Борової подалі від них.

Раніше паралельно гирлу Борової від Дінця йшли досить довгі яри, найбільший з яких мав назву Гадючий. У них після повеней досить довго лишалася вода. На карті 1960 р. від сучасного русла приблизно за два кілометра від впадіння в Донець на північ відходив «рукав» Борової, майже досягаючи сучасної Воєводівки.

Такі «рукави» Даль у своєму відомому Словнику називав проранами, визначаючи проран як «одне з гирл ріки, протока, пролив», технічною мовою його можна назвати «байпасом». Інший проран починався приблизно за кілометр від Дінця, відходив на південь, і знову сполучався з Боровою майже перед мостом на дорозі із Сєверодонецька на Рубіжне. Ось цей проран і був основним руслом Борової. На сучасних картах від нього і сліду не лишилося.

Якщо порівняти сучасну карту із картою Генштабу Росії 1870 року, то чітко видно, що нове русло від заводу «Склопластики» посунулося на північ. Конкретно сказати, у якому році це відбулося, я не можу. На карті 1957 року Борова має вже нове русло, але ще лишилася лінія старого. На карті, якою користувалися генпланувальники у 60-х роках, що планували новий аеродром та не побудовану залізничну гілку, і на якій ще значиться колгосп ім. Сталіна в Ново-Сиротино, колишнє русло річки підписане як «ст. Боровая», очевидно – «стара Борова».

На карті 1957 року, виготовленій у Харківському інституті «ГИПРОГРАД», Борова вже має сучасне русло, частина якого пролягла північніше, відступивши від хімкомбінату у сторону Рубіжного, але старе ще можна бачити. По ньому на карті йде напис «Северо-Донецкое лесничество». Перед початком будівництва цехів по виробництву аміаку у 1970 році почали завозити грунт і піднімати рівень площадки на три метри. Тоді позасипали і решту ярів та проранів.

 Сергій КАЛЕНЮК,

член Національної спілки краєзнавців України

1. Фрагмент військово-топографічної карти 1870 року.

2.  Фрагмент карти 1957 року із зображенням нового русла р. Борова