Ювілей відбувся в міській бібліотеці для юнацтва ім. Й.Курлата. 11 листопада в бібліотеці був проведений літературно-музичний вечір “Пісня душі моєї”. Підготували вечір співробітники бібліотеки разом з  музичною школою № 1: викладачем Якубовською Раїсою Костянтинівною з ученицями і концертмейстером Гайнутдіновою Зариною Назихівною. Гостями вечора були учні і викладачі ВПУ-92.

Андрій Малишко – поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, то гнівний, сповнений пристрасті , не можна сплутати з чиїмось іншим. Серед поетичних талантів, які дала українська поезія світові у 20 столітті, постать Андрія Малишка вирізняється глибоко поетичним, самобутнім баченням світу, щиросердним тоном звучання, пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить на мелодію української народної пісні.

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова.

Найкращою подругою в житті Андрія Малишка була пісня. Змалечку полюбив її, почувши від своєї матері, і не розлучався з нею все своє життя. У середовищі письменника ніхто не знав стільки пісень, як Малишко, і ніхто не міг їх співати так гарно, як він. З ним залюбки співали в дуеті кращі професійні вокалісти, такі, як Іван Козловський, Зоя Гайдай, Сергій Козак. Після одного з музичних вечорів Іван Семенович Козловський сказав: «Якби, ви, Андрію, не були справжнім поетом, мабуть, стали б справжнім співаком. Слух у вас чудовий».Спів Андрія Малишка колись брав за серце його друзів: поетів і  композиторів.

«Народження людини, – говорив А.Малишко, – пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини і юнака, щастя любові й розлука гірка – в пісні, душа матері і батька, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни – в пісні. Вона народжується від найменшого поруху людської мислі і пристрасті, народжується, як зелений лист в саду чи промінь сонця, що зігріває землю, потім виростає, шириться, набирає барв і супроводжує людину все життя».

А я, мов хлопчик, сню і мрію,

Усе шукає день при дні

Ту пісню – матір і надію,

І рідну посестру мені.

Слова А. Малишка приваблювали Л. Ревуцького, М. Дремлюгу, О. Білаша, В. Кірейка. А композитори Платон і Георгій Майбороди стали його побратимами. Вони гаряче полюбили поета за його неповторний поетичний талант. Понад сто віршів поета були покладені композиторами на музику.

Ювілей  талановитого українця не змогла оминути міська бібліотека для юнацтва ім. Й.Курлата. 11 листопада в бібліотеці був проведений літературно-музичний вечір “Пісня душі моєї”. Підготували вечір співробітники бібліотеки разом з  музичною школою № 1: викладачем Якубовською Раїсою Костянтинівною з ученицями і концертмейстером Гайнутдіновою Зариною Назихівною. Гостями вечора були учні і викладачі ВПУ-92.

 Згадали біографію поета, його творчість, але головною прикрасою вечора став виступ учениць викладача Якубовської Раїси Костянтинівни. На фоні книжкової виставки, прикрашеної рушником і пісенними нотами,  розпочалася зустріч з виконання українських народних пісень, на яких зростав Андрій Малишко. Пісню “Вчителька” чудово виконала Шовкун Настя. А виконання пісні “Київський вальс” дуетом: Якубовська Р.К. і Смоколіна Ольга, повністю захопило всіх слухачів.

Материнське серце. Чи єу світіщось ніжнішеза нього? Завжди лагіднеідобре ізавжди стривожене за долю своїхдітей. Воно відчуваєщастя ібіду,радістьіпечаль, ікожноїмитіладне летітиза тисячікілометрів до своєїдитини.

 „Пісня про рушник" стала  гімном усімматерям, якічекають своїхдітейз далеких іблизьких доріг. Дуже сподобалася ця пісня у виконанні Суворової Валерії.

 І хоча пісня перекладена тридцятьма п'ятьма мовами світу, найкраще вона звучить саме українською. З вишитим рушником в українців пов'язано все – від народження до останнього шляху: на рушникові подавали найдорожчому гостеві хліб-сіль, ним перев'язували руки молодих під час вінчання, рушниками покривали найдорожче для українця-християнина – ікони, рушники використовувались і в процесі обряду поховання людини. А коли  людина вирушала в дорогу, неодмінно мала взяти з собою рушник, який був не просто шматком тканини,  а справжнім оберегом, що захищав і приносив щастя.

Пісні Малишка не потребують коментарів — вони задушевні, ніжні, прозорі.

Апофеозом  вечора став виступ Якубовської Раїси Костянтинівни з піснею “Стежина”.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Всього шістнадцять рядків, але яку широку гаму почуттів розкривають.  Кожна людина повинна вибрати собі стежину , бо ця стежина в люди — одна. Її треба прожити так, щоб, озирнувшись назад, не було соромно за пройдений шлях.

 Минають роки. Пролітають весни і осені. Та Малишко залишається для нас співцем життя, молодості і любові, а пісні його живуть серед нас і сьогодні.

Ірина Бібік