Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Чи знають сєверодончани тих перших, хто мріяв побудувати на піщаній лівобережній терасі Сіверського Дінця, навпроти Лисичанська, велетня соціндустрії –хімкомбінат і при ньому соціалістичне “місто з розкішними будинками, місто посеред моря зелені, місто культури”? Ми нічого не знаємо про тих перших керівників будівництва, які ще в 1932 році, вибирали місце реалізації планів і до 1941 року встигли побудувати перші цехи хімкомбінату та заснувати селище, яке ще не мало свого імені, а так і називалося Лисхімстрой –“Лисичанское химическое строительство”.

Першим із загальновідомих керівників сєверодончани називають Іллю Матвійовича Барського, який прибув сюди молодим інженером у лютому 1934, а в жовтні 1942 з євакуюваним обладнанням виїхав на Губахінський хімзавод. Але Барському, схоже, не довелося побути тут офіційно на посаді першого керівника, він розпочинав інженером, був головним інженером, заступником начальника будівництва, виконувачем обов'язки начальника будівництва і директора Лисичанського АТК.

Прізвища довоєнних перших керівників лишаються невідомими містянам. Барський у книзі спогадів назвав лише начальника будівництва Забєльського, навіть без ініціалів, який приймав на роботу молодих спеціалістів у 1934 році. Мені відомо, що Забєльський А.Д. у вересні 1933 вже був тут начальником будівельного управління. Але я не певен, що він обіймав цю посаду восени 1932, коли на стіні одноповерхового будинку в Лисичанську появилася вивіска “Управление строительства Лисичанского азотно-тукового завода”. До Барського  першими керівниками були Забєльський А.Д., Нехорошев А.Н., Хомутов М.С., Нехорошев А.Н., Будиновський П.Г. Двічі обіймав посаду Нехорошев, але перший раз, весною 1936, був виконуючим обов'язки начальника. Лишається під сумнівом повнота цього списку. Навіть Барський “промовчав” про керівників, з якими працював до війни. Сьогодні ми знаємо, що раніше “мовчали” про репресованих.

Переглядаючи різні джерела у пошуках інформації про тогочасних керівників будівництва, я знайшов дуже мало інформації про них, але зрозумів причину цього. Ось фрагмент спогадів І. Барського із книги “Искренне Ваш...”

“Тридцатые годы. Нужно представить себе Те годы! Страна переживала пафос индустриализации. Лозунг партии — кадры в период индустриализации решают все! На учебу в ВУЗы направляются парттысячники, профтысячники, молодежь по путевкам профсоюзов. В аудиториях и лабораториях за партой коммунисты с дореволюционным стажем, люди, недавно с оружием в руках защищавшие советскую власть, партийные и советские работники, рабочие с большим производственным опытом... Мы жили жаждой кипучей деятельности, ощущали себя на стройках созидателями”.

Керівниками ставали “комуністи з дореволюційним стажем”, люди без належної освіти, але які відчували себе творцями, мріяли про світле майбутнє, планували і будували його як уміли. В першому номері газети “партийного комитета и постройкома Лисичанского Азотно-тукового комбината” “За стахановскую стройку” від 10 жовтня 1936 року  начальник будівництва М.С.Хомутов ділився планами: “Волею народа, волею могучей Ленинско–Сталинской партии и ее мудрого вождя товарища Сталина партийные и непартийные большевики строят великан – комбинат химии. Лисичанский химический комбинат несравним по своей мощности с уже построенными советскими заводами химической индустрии”. І далі він наводить деякі цифри, які мали б показати “величие будущего Советского великана химии”. Цифри дійсно вражають. Наприклад, лише перша черга комбінату буде використовувати 1 100 000 тон вугілля, для чого треба буде подвоїти видобуток Лисичанських шахт. Заводи комбінату будуть споживати  води більше, ніж її протікало в Сіверському Дінці. Тут мали використовуватися найновіші світові технічні досягнення, наприклад, отримання аміаку заплановано під тиском 850 атм, при тогочасних 300 атмосферах на передових підприємствах. У цьому ж номері газети дано опис майбутнього міста, розрахованого на 30 тисяч населення. “Социалистический город  Лисичанского Химического комбината будет ярчайшее подтверждение безграничной заботы нашей партии и ее вождя – любимого Сталина о людях. Социалистический город – солнечный город – вот что построят партийные и непартийные большевики”.  

У книзі Барський досить детально розповів про намагання створити обладнання, яке працювало б при тиску у 800 атм, як передбачалося у планах. Але це не вдалося. Цим прикладом, а подібних було чимало, Барський ілюстрував боротьбу тенденцій і напрямків розвитку азотної промисловості, які, за його словами “прямо сказывались на строительстве Лисичанского химкомбината, на подъемах и спадах, приводивших к консервации стройки”.

Це був план 1936 року, а до того були плани 1932 і 1934 років. Будівництво неодноразово починалося і зупинялося, плани мінялися, бо з самого початку були нереальними. Вкотре будівництво було “розморожено” після того, як в.о. начальника А.Н. Нехорошев послав інженера Барського до наркома важкої промисловості Г. Орджонікідзе з метою активізувати будівництво. Після цього було отримано Генеральний план будівництва, фінансування і появився начальник будівництва Михайло Семенович Хомутов. Але протримався в начальниках він недовго. В кінці 1937 його замінив А.Н. Нехорошев, ще через рік начальником будівництва було призначено вже П.Г. Будиновського. А Хомутова 29 червня 1938 року арештували за звинуваченням у приналежності до контрреволюційної організації. Але йому пощастило. 10 квітня 1939 було арештовано “сталінського наркома” Єжова, на якого поклали відповідальність за “беззаконня в органах НКВС”, а незабаром і розстріляли. Хомутова 11 травня 1939 року було виправдано Військовим трибуналом Київського військового округу, того ж року його реабілітовали.

М.С.Хомутов народився у 1893 р. в селі Мишковка Стародубського району Орловської області, вступив до РСДРП у 1912 році. Після Жовтневого перевороту був на військових посадах, у 1923 його призначили керувати Нижегородським заводом вибухових речовин. Він навіть встиг отримати вищу освіту, був начальником будівництва деяких військово-хімічних заводів. Очевидно, у подальшому його доля склалася непогано, бо після смерті у 1975 був похований у Москві на Ново-Дєвічому кладовищі серед партійно-господарчої номенклатури.

Про Хомутова мені вдалося хоч дещо дізнатися, бо він був арештований у Лисичанську, де у той час проживав. Інші керівники, які щороку мінялися у ті роки, якщо й були репресовані, то за межами Луганської області. Пошук інформації про них вимагає зусиль і часу.

У той час небагато керівників уникли репресій. Старим кадрам не довіряли. Наприклад, професора Л.М.Йольсона, який займався проектуванням лабораторій на хімічних і оборонних заводах, звинуватили у тому, що він з 1931 по 1936 рік збирав дані про стан підприємств, які будувалися, зокрема і про Лисичанський хімкомбінат та Рубіжанський завод, та передавав інфомацію німецькій і японській розвідкам. За надуманим звинуваченням його було розстріляно.

Репресій не уникли і пролетарські кадри навіть дуже високого рівня. У 1937 р. першого заступника наркома важкої промисловості Ю.Л. П'ятакова було звинувачено у тому, що він очолював троцькістів України “з метою відриву України від СРСР”. Виявляється, у тому, що так важко йшло будівництво Лисичанського хімкомбінату, винен був П'ятаков, який пригрів у наркоматі “вредителей, диверсантов и шпионов из троцкистско-японо-немецких агентов”.

Виступаючи на пленумі партії 28 лютого 1937, голова Ради народних комісарів Молотов зачитав вибиті з П'ятакова покази: “Мое служебное положение –зам. Наркомтяжпрома –давало мне больше возможностей свою контрреволюционную работу строить в первую очередь по линии выполнения директив Троцкого о вредительстве в народном хозяйстве... В химической и коксохимической промышленности была проведена следующая вредительская и диверсионная работа: 1) Был составлен, представлен и оформлен такой план развития военной химии, который на деле приводил к распылению и омертвлению средств и затяжке сроков ввода в эксплуатацию нужных объектов. Сделано это было путем неправильных расчетов и сохранения существующих разрывов в мощностях между различными цехами. В результате был значительно преувеличен объем строительства и удлинены сроки. При ограниченности ассигнований создавалась нетерпимая затяжка в строительстве новых объектов. Этот план был в 1936 г. радикально переделан. 2) В области азотной промышленности затягивалось строительство новых объектов, главным образом путем систематических и длительных переделок их проектов (Лисичанский, Рионский, Бакинский, Чирчикский)”.

Молотов і П'ятаков подолали по 3 курси економічного факультету, нарком Єжов мав всього-навсього початкову освіту. Сам Сталін закінчив лише духовне училище. Приблизно таку ж освіту мали більшість тогочасних керівників держави. Свою некомпетентність, безграмотність, неосвіченість, прикривали контрреволюційними діями, шкідництвом, саботажем інших.  

Зародження Лисичанського хімкомбінату припало на сумнозвісні тридцяті роки  сталінських репресій, яких зазнали принаймні 30 тисяч жителів Луганської області. Михайлу Хомутову пощастило вислизнути з “єжових рукавиць”. Як склалася доля решти із когорти  перших керівників будівництва, які мріяли про зразкове підприємство і “сонячне місто”, досі лишається невідомою.

Сергій КАЛЕНЮК

Проект 1953 року. Макет на 1956 рік