Продовження. Початок дивіться тут.

Частина 3. Не лише річка, а й гора

Переправитись через річку ‒це навіть не пів-справи. Подолати підвищення Донецького кряжу, яким є правий берег Дінця, де розташований сучасний Лисичанськ, кінному загону із сотень а то й тисяч вершників було навіть складніше, ніж переправитись через річку. Те ж посольство князя Щербатова мало чималий загін для охорони «поминок», і, напевно, чимале число возів для поклажі. Татарські загони бували ще чисельнішими.

Спуститись чи піднятись на досить круту гору такому загону було складно. Адже висота  правого берега Дінця тут близько сотні метрів. Фігура Оленя на Кам'яній горі поблизу яру  Большой Лог розташована на висоті 80 м над рівнем води в Дінці. І це не найвища точка Лисичанська. Телевишка стоїть на висоті 150 м над рівнем річки.

Кінному загону підніматись чи опускатись до річки можна було по якомусь із великих ярів, тобто довгих. Чим довший яр, тим нахил до річки менший. Якими були лисичанські яри чотири століття тому, уявити складно. Адже час і люди над ними добряче попрацювали. Та певне уявлення може дати План генерального межування 1830 року. У той час позначені на ньому яри і балки ще не настільки були розриті в пошуках вугілля, як у пізніші часи. І головне, на цьому Плані видно, що вершників, які прямують на південь, попереду чекає ще одна перешкода — яр Ісаєва з балкою Рязанцева.

Наші підрахунки показали, що Боровський перевіз міг бути на відрізку від Лисичої балки до Дурного Яру. Сакма до цього відрізку мала б підійти з півночі західніше озера Лопатіного, бо на схід від нього були й інші озера, розміри яких були більші, ніж нині. Але й не по берегу Борової, який був у лісах. Після переправи і подолання правого берега, щоб вийти на суходіл, який привів би до вершин Бахмута і Лугані, треба подолати ще й яр Ісаєва. Тож мандрівникам одразу краще було підніматися вгору по яру, який лежить вище по Дінцю. Першим таким яром був Большой Лог, яким можна вийти майже до вершині яру Ісаєва. Слово «лог» означає широкий і довгий яр. Можливо ним і користувалися для підйому і спуску. Але кращим був би Дурний Яр, який довший, і знаходиться напроти найбільш ймовірного місця переправи. Та й назва у нього відповідна: дурний –значить поганий; хорошою справою не назвеш трудне подолання яру. А можливо ті, хто так назвав яр, не чекали нічого доброго від прибульців у цю місцевість. Сьогодні його схили виглядають дуже крутими, неподоланними. Але ж у ті часи, можливо, ще вода і зсуви не попрацювали над ним у такій мірі. Можливо великі загони розбивалися на кілька груп і вибиралися нагору по кільком ярам одночасно. Зараз важко сказати, якими ярами можна було кіньми у той час вибратись угору.

Та найкращим для підйому чи спуску був Рубіжний буєрак, до якого треба було ще з версту проїхати уверх між річкою і підошвою гірського кряжу. Він найдовший, найбільший і одразу виводить на суходіл між усіма балками та до вершини річки Верхньої Біленької. Ще до появи в краї слов'яносербів посеред Рубіжного яру вже була слобода Пущуровка, назва якої говорить, що через неї відбувався пуск до річки, до переправи на інший берег. Причому, слобода розташовувалась навіть не при вершині, а в середині яру, що свідчить про наявність підходів і під'їздів до того місця. На Плані 1830 року сюди з усіх сторін сходяться дороги. В часи Слов'яносербії тут на Дінці вже був хороший пором. А на початку ХІХ ст. в описі переправи Великої польової дороги через Донець написано: «В д. Рубежной находится два хороших парома, из коих каждый может поместить одну пехотную роту. Место сие называется Селецким Бродом и служит Камуникационным пунктом Екатеринославской и Воронежской губернии». Варто вважати помилковим напис «Селецкий», бо на більш ранніх картах чітко читається «Синецкий», і на військово-топографічній карті 1870 року пором підписано «Синецкий Брод». Та і сьогоднішнє селище, яке розташоване поблизу місця, де колись був пором, має назву Синецький.

Коли в ХІХ ст. в Рубіжному яру почали розробляти вугілля, то дорогу, яка проходила раніше через яр, перенесли трохи нижче за течією. Дорога з лівого берега підходила до Рубіжного яру, після поромної переправи  вже навпаки, уздовж річки треба було трохи проїхати вниз за течією до того місця, де сьогодні знаходиться Пролетарський міст. 

Ілюстрації (зліва-направо)

1. Балки Лисичанська

2. Борівський перевіз

Дві червоні паралельні лінії — ймовірне місце Борівського перевозу.

3. Схема перевозу

Схема виконана на Плані генерального межування 1830 року.

Сергій Каленюк