Напередодні святкування Дня Перемоги за ініціативи і за участі Українського інституту національної пам’яті та Інституту історії НАН України відбулася публічна дискусія про українську ціну перемоги у Другій світовій війні 1939—1945 років. Науковці говорили про матеріальні й духовні втрати України під час окупації, про боротьбу українців з нацизмом у лавах Червоної армії, армій союзників антигітлерівської коаліції та Української повстанської армії і таким чином беззаперечними доказами спростували тезу про можливість перемоги без участі українців.

Демографічні втрати країни — 13 мільйонів осіб.

Олександр ЛИСЕНКО, 
доктор історичних наук, завідувач відділу історії України 
періоду Другої світової війни Інституту історії НАН України:

— Людські втрати України у Другій світовій війні — чи не найболісніше питання, тому ми хотіли б оприлюднити результати наших наукових пошуків, пов’язаних з людським виміром Другої світової війни. Практично вся база джерел, які дають можливість встановити людські втрати, — в Росії, у військових архівних сховищах. Документи, що стосуються людських втрат, і сьогодні утаємничені. Доступ до певних архівів мали тільки російські військові історики, які й вивели та оприлюднили статистичні дані військових втрат.

За всі роки війни у Червоній армії і Військово-Морському флоті воювало близько 34,5 мільйона осіб, представників різних національностей, у тому числі, за нашими підрахунками, 6—7 мільйонів жителів України. Хоч за радянськими даними ця цифра була між 1 і 2 мільйонами. Чому так? Враховували тільки тих, хто за паспортом був українцем. Насправді з території України призивали і росіян, і поляків, і євреїв, і німців. За перший період війни до цілковитої окупації України з нашої території було призвано 3,6 мільйона громадян, а після того і до завершення війни — ще близько 3,5 мільйона. Повторно призвано близько 600 тисяч людей, які залишилися на окупованій території. Загалом це 20% усіх, хто воював на фронтах. Таким чином ми приблизно вираховуємо й кількість загиблих — п’ята частина українців від загальної кількості втрат. Ці цифри в різних істориків дуже відрізняються — від 8,9 мільйона в російських істориків до фантастичних цифр у 24 мільйони, які ми не вважаємо коректними. Істина десь посередині.

Проблема полягає ще й у тому, що в роки війни не було налагоджено системи обліку втрат. Існувало кілька інстанцій, на які покладалися, але вони не спрацьовували. До кінця 1941 року армія втратила понад три мільйони бійців і офіцерів, з яких на обліку було лише 223 тисячі. До кінця війни на обліку було тільки 43% втрат, все інше обліковували аж до 1952 року. Уявіть, як важко було зібрати точні дані щодо всіх загиблих. Як можна було ідентифікувати тіла, і скільки й досі існує могил невідомих солдатів!

У фінській кампанії більшість вояків не мали військових книжок. Вводили персональні медальйони, але солдати відмовлялися їх брати, не носили і навіть викидали, бо вважали це поганою прикметою.

За німецькими даними, військовополонених було 5—6 мільйонів, серед них теж, вважаємо, п’ята частина була українці. В перші роки німці відпустили близько 900 тисяч полонених для збирання сільськогосподарського врожаю, і певну кількість цих людей вдалося повернути. В документі прочитав: сільський староста з Полтавської області давав довідки цим військовим, а вони були різних національностей і з різних республік СРСР, що вони є жителями його села, родичами тощо. І німці їх відпускали. Так вдавалося рятувати людям життя. І це були не поодинокі випадки. В Західній Україні люди навіть викуповували в німців військовополонених. В іншому документі розповідається, що на весіллі в поліцейського зібрали гроші, які передали в табір військовополонених, щоб урятувати людей.

Україна зазнала великих втрат серед цивільного населення. Це були жертви голокосту, терору проти російського, польського населення й інших національних груп. Загальні демографічні втрати України оцінюють приблизно в 13—13,5 мільйона людей. Різниця населення України між 1941 роком і кінцем 1945-го — це різниця між 41 мільйоном і 27 мільйонами 270 тисячами осіб. З етнічного боку теж можна побачити цікаві зміни. У 1939 році серед населення України було 9% росіян, а після війни 16,9%. Скоротилася кількість євреїв, поляків.

Політику пам’яті завжди будували на ідеологічних засадах. Ми забули про військовополонених, про остарбайтерів. На тривалий час поховали в своїй пам’яті втрати єврейського населення. Забули про українців, які представляли самостійницький табір і воювали за незалежну Україну. Викинули з пам’яті народу величезні пласти історії, які сьогодні дуже важко відновлювати. Ми повинні витягти з архівів — польських, німецьких, російських — усі документи, які стосуються нашого народу. Зробити хоча б їхні копії. Ми, історики, сидимо на «голодному пайку», бо всі архіви часів війни належать Росії. І нам ще треба багато зробити, щоб встановити масштаби людських втрат часів Другої світової війни.

Джерело: svitua.org