Зміст

   Вступ……………………………………………………………………….3

  1.Події афганської війни 1979-1989рр.……………………….…………..4

  2.Долі воїнів – афганців наших земляків………………………………. ..8

   Підсумки……………………………………………………………………12

   Література.................................................................................................14

 

ВСТУП

Обравши номінацію «З попелу забуття» , я хочу роздивитися події афганської війни 1979- 1989рр., дізнатися, за що багато молодих хлопців, наших земляків віддало своє життя.. Мені  хочеться зрозуміти з якою метою велася  ця війна? У своїй науково- дослідницькій  роботі я буду приводити не тільки факти бойових дій, а й цитати листів, які зачепили мене до глибини душі.

 

Союз ветеранів Афганістану м. Лисичанська

Мені, студентці Лисичанського гірничого технікуму цікаво знати про  тих,  хто не спочив на землях Афганістану, а вижив і зміг, крізь біль у серці, повідати правду нам. Ця правда про те, що солдати, які пройшли через цю війну, стали частиною Афганістану, частиною його землі, котра так ніколи й не змогла всмоктати всієї, пролитої на ній, крові. Ця правда про те, що сьогодні солдат возносить  молитву тому, кого наступного дня проклинав. 180 мешканців Луганської області  полягли в Афгані, в їхню честь встановлені пам’ятники. В нашому місті також є обеліск – «Воїнам-інтернаціоналістам». Але за що вони полягли, за що страждали і досі страждають їхні батьки? Саме це я і хочу з’ясувати.

Цікаво дізнатися про історію Афганістану, її політичних лідерів. Тема афганської війни актуальна  і сьогодні. Поряд з нами вчаться діти воїнів - афганців, до  дня вивода військ  проводяться заходи в  нашому навчальному закладі,  міському краєзнавчому музеї.

1. Події афганської війни 1979-1989рр

Участь радянських військ у війні в Афганістані почалася  24 грудня 1979 року і закінчилася 15 лютого 1989. Вона тривала більше, ніж 9 років.

Ще за півроку до початку війни, у Афганістані почалися бунти проти комуністичного режиму. Радянська влада збентежилась, бо США також були проти комуністичного строю, й не дивлячись на те, що влада Афганістану розірвала всі стосунки з Америкою, все ж США могли посилити свій вплив в Афганістані. Влада СРСР занепокоїлась перспективою отримати біля своїх кордонів ще одну державу з орієнтацією на Америку.

24 грудня 1979 року частини 105-ї гвардійської повітряна - десантної дивізії висадилися на аеродромі Баграм, в 50 км.  до півночі від Кабулу. 25 грудня в 12.00 була видана Директива №312/12/001 міністра оборони СРСР Д.Устинова, а в 15.00 почалося офіційне входження обмеженого контингенту радянських військ, але офіційного прохання прем’єр-міністра Афганістану, Хафізула Аміна, про військову допомогу від СРСР не було. 27 грудня СРСР було відмовлено від військової допомоги. Тоді загін спецпризначення  «Альфа» штурмував  палац й було  вбито  Аміна. До влади прийшов   Бабрак Кармаль, іншими словами – радянська маріонетка. Він вів більш м’яку політику, ніж Амін, але населення було за опозицію й  жорстоко впиралось військам влади, які прийшли  на землю Афганістану.

Це  велика політика, через яку солдат, та не просто солдат, а воїн-інтернаціоналіст, ризикував здоров’ям і життям. Через цю політику солдати пережили на Афганській війні усе, що тільки можна було пережити: це і голод, і воші, і гепатит, і тиф, і поранення, й ташкентський госпіталь, і почуття братства і мерзоту зради, і листи матері і мовчання недочекавшейся дівчини, і багато іншого – поганого і гарного…

Війна в Афганістані представлена в датах:

1979 рік

25 грудня – колони радянської армії перетинають кордон Афгану. Амін вдячний і наказав допомагати введеним військам.

27 грудня – штурм палацу Аміна загоном «Альфа».  Амина вбито. Де похований невідомо

1980 рік

23 лютого – трагедія у тунелі на перевалі Саланг. Зустрічні колони зіткнулися всередині тунелю. В результаті задихнулися 16 радянських військових.

Березень – перша велика наступальна операція проти душманів.

12 серпня – прибуття до країни спецпідрозділів КДБ СРСР «Карпати».

1981 рік

Грудень – розбій базового пункту опозиції в районі Дарзаб.

1982 рік

3 листопада – трагедія на перевалі Саланг.

1983 рік

2 січня – душмани викрали групу радянських спеціалістів(16 чоловік). Визволити їх вдалось лише через три місяці, але шестеро з них загинуло.

2 лютого – радянськими військами був знищенний кишлак Вахшак на півночі Афганістану, як помста за заручників.

Квітень – операція зі знищення загонів опозиції. Радянські підрозділи втратили 14 чоловік вбитими й 63 – пораненими.

1984 рік

16 січня – душмани збили літак Су – 25.

Жовтень – над Кабулом душмани збили літак Іл – 76.

1985 рік

21 квітня – гибель Мараварської роти.

26 квітня – повстання радянських і афганських військо полонених у в’язниці Бадабера у Пакистані.

16-17 жовтня – Шутульська трагедія.

1986 рік

4-20 квітня – операція зі знищення бази Джавара: велика поразка душманів. 

Серпень –Масуд зруйнував базу військ влади в Фархарі, провінція Тархар.

15-31 – жовтня з Шинданду виведені танковий, мотострілковий, зенітний полки, з Кундузу – мотострілковий і зенітний, з Кабулу – зенітний.

13 листопада – Політбюро ставить завдання вивести всі війська з Афганістану впродовж двох років.

1987 рік

Лютий – операція «Удар» у провінції Кундуз.

8 березня – обстріл душманами міста Пяндж Таджикської РСР.

9 квітня – напад моджахедів на радянських прикордонників.

1988 рік

8 січня – бій на висоті 3234.

10 серпня – душмани захопили Кундуз.

1989 рік

23-26 січня – операція «Тайфун».

4 лютого – останній підрозділ Радянської Армії покинув Кабул.

15 ЛЮТОГО –  З АФГАНІСТАНУ ПОВНІСТЮ ВИВЕДЕНІ РАДЯНСЬКІ ВІЙСЬКА

Після закінчення війни в СРСР були опубліковані цифри загиблих радянських солдат з розподілом по роках:

1979 рік 86 чоловік   

1980 рік 1484 чоловік

1981 рік 1298 чоловік

1982 рік 1948 чоловік

1983 рік 1446 чоловік

1984 рік 2343 чоловік

1985 рік 1868 чоловік

1986 рік 1333 чоловік

1987 рік 1215 чоловік

1988 рік 759 чоловік

1989 рік 53 чоловік

Всього – 13 833 чоловіки.

 Ці данні вперше з’явилися в

 газеті «Правда» в серпні у 1989 році.

 

2.Долі воїнів – афганців наших земляків

Їх долі мені не байдужі, вони – мої земляки і народилися в моєму місті. Якби війна не забрала їхнє життя – вони б його прожили щасливо і можливо зробили б щось для свого міста,для своєї країни.

Куриленко Олександр Вікторович народився 19 серпня 1962 року в місті Лисичанську Луганської області. За словами близьких та друзів Олександр був чесним й порядним, вподобав спорт, мав перший розряд з легкої атлетики. Після закінчення школи не зміг вступити через вік до Луганського вищого авіаційного училища і змушений був працювати на склозаводі «Пролетарій», потім служба у армії на кордоні, а далі десантні війська. За бойові дії нагороджений також медалью «Відмінник прикордонних військ». Воював в Афганістані півтора роки. Загинув 6 червня 1982 року у бойовій операції з переслідуванню банди. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)

Дудник Юрій Володимирович народився 3 вересня 1963 року у місті Лисичанську Луганської області. Навчаючись у школі Юрій зростав різностороннім парубком. Мріяв бути робочою людиною, хоча захоплювався музикою та читанням художньої літератури. Закінчив Лисичанський гірничий технікум. Призваний у 1983 році у армію.На війні часто допомогав товаришам, нехтуючи собою. 30 листопада 1984 року, після переможного бою з душманами врятувати смертельно пораненого Юрія не вдалося. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)

Денищєнко Олег Анатолійович народився 25 серпня 1963 року в місті Привілля Луганської області. Коли Олег ще навчався у школі, то приймав активну участь у її житті. Свідки кажуть, що він був талановитою, різносторонньою людиною. Гарно малював, любив техніку. Після школи навчався у гірничому технікумі за спеціальністю «технік-електромеханік» і закінчив його відмінником. 29 вересня 1982 року був призваний до армії, там коротка підготовка в навчальному підрозділі і – Афганістан. Під Новий рік 31 грудня 1983 року душмани зіпсували свято своїм нападом і Олег Денищєнко загинув. Нагороджений орденом Червоної Зірки(посмертно)

 Чечель Віктор Леонідович народився 5 листопада 1965 року в місті Привілля Луганської області.

Нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Червоної Зірки(посмертно)

Був призваний до армії у 20-річному віці. У листопаді 1985 року був направлений до Афганістану, де він загартував волю і став справжнім чоловіком. 21 червня 1986 року, перевіряючи маршрут на наявність мін, Віктор Чечель отримав поранення, через деякий час йому надали першу медичну допомогу та евакуювали. Пізніше він отримав медаль «За відвагу».

20 березня 1987 року, під час ведення бойових дій у районі щелини Апушелла, біля населеного пункту Шиннарій провінції Кандагар, молодший сержант Чечель загинув у підірваній машині. Нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Червоної Зірки(посмертно)

Маркін Ігор Володимирович народився 12 листопада 1962 року в Моршанському районі Тамбовської області. Ігор почав життєвий шлях зі школи, технікуму. Його характеристика за 8 клас: «…Здібний, розсудливий хлопчик. Вміє самостійно аналізувати, узагальнювати факти. Дисциплінований, виконавчий…Ніколи не протиставить себе колективу». До Лисичанського гірничого технікуму прийшов на другий курс. На другому, третьому курсі показав себе негативно, але на четвертому він врівноважується і починає гарно вчитися,займатися спортом. Також грав на гітарі і співав у творчій самодіяльності. Дипломний проект захистив на «добре». Отримав кваліфікацію «бурильник ІІІ розряду». Таким Ігор пішов до Афгану.

У листах додому він писав, що все добре, мовляв, місцина гарна. Заспокоював батька, матір і сестру Світлану, казав, що все буде добре…

Колишній воїн-інтернаціоналіст,Валерій Громов, розповідає, що коли його призвали до армії з другом, Андрієм Сосновським, до них підійшов Ігор Маркін, вони познайомилися, потоваришували

Хоча знаходилися з Ігорем у різних частинах, все ж бачились. Йшли часті бої. Важко було. В горах - жагуче сонце. Навколо горить земля. Душмани кричать: «Здавайтеся, шураві!»

Після операції Валерій зустрів Сосновського , він сумно: «Ігор загинув». Коли Валерій не побачив Ігоря у списку загиблих – з’явилася надія. Розповів про це  Андрію. «Ні – каже. – він помер у мене на руках». Так спинилося життя Ігоря Маркіна, це сталося 15 серпня 1984 року на перевалі Саланг…Нагороджений орденом Червоної Зірки

Міронов Олександр Геннадійович народився у 1963 році в Росії в місті Пермь.

Після смерті батька, з чотирьох років Сашко жив на Україні в місті Лисичанськ. Зростав працелюбним і серйозним. У 1983 році закінчив ПТУ №56, став працювати електрозварювальником. Був призваний до лав радянської Армії. Мріяв стати розвідником і став ним. У квітні 1984 року був відправлений у званні сержанта до Афганістану. Тут він пережив почуття справжньої дружби.

У квітні 1985 року Олександр з групою солдат виконував небезпечне завдання, група була не чисельною. Через те, що вони відстали від головних сил, душмани їх оточили, сили були нерівні…Олександр загинув. Нагороджений орденом червоної Зірки посмертно.

 В музеї  історії  будівельного ліцею №56 є експозиція присвячена воїнам –інтернаціоналістам. Серед них О. Міронов і Ю. Згурський, які загинули в Афганістані. В 2008 році встановлено пам’ятник на честь загиблих. 

Пам’ятник в професійному ліцеї № 56 м. Лисичанська, де в 1980-1983рр. навчався Олександр Міронов

 

ПІДСУМКИ

На уроках історії ми розглядаємо теми про війни: громадянську, Велику вітчизняну, локальні війни. Найпершим чином з’ясовуємо причини війн, аналізуємо їх. На основі зробленого аналізу шукаємо шляхи уникнення війни. Афганська війна – одна з великих трагедій людства, жертви якої не мали сенсу, можна було обійтися й без них, треба було просто знайти інший шлях розв’язання проблеми і відмовитися від нав’язливої допомоги СРСР.

Впродовж написання моєї роботи я шукала інформацію. Мені було цікаво, з якою метою велася війна? Які інтереси супроводжували ворогів? Аналізуючи всі факти, очевидно, що СРСР участь у цій війні потрібна була лише для 

 

влади. У розподілі політичного пирога СРСР хотіла взяти зайвий шматок, який їй не належав. Також СРСР змагалась із США за авторитетність на світовій політичній арені, тим самим намагаючись  встановити скрізь комуністичний режим. Звідси можна зробити висновок, що всі радянські хлопці-службовці, молоді солдати загинули даремно, віддавши свої життя не за Батьківщину, не за свої сім’ї, а за чиїсь корисливі, гордовиті амбіції. І тепер, дивлячись на скалічених людей, що були в Афгані, стає очевидним той факт, що ці люди тепер  не потрібні,  державі  і  згадують про них лише на свята. Основне з них 15 лютого – це день виводу радянських військ з Афганістану. В нашому навчальному закладі проводяться зустрічі з воїнами –афганцями. 

 

Завершуючи свою роботу мені зрозуміло, що ця війна не наслідувала благородної цілі та всі жертви принесли смуток, горе і біль рідним, друзям, всім нам.

Ми пам’ятаємо загиблих!

Ми  поважаємо і шануємо живих  ветеранів афганської війни!

 

Література

1. Блидченко С.  Лисичанск. Лица, характеры, судьбы. – Лисичанск, 2008. – 

147 с.

2. Боровик А.Г. Афганистан. Еще раз про войну.- М.: Международные отношения, 1990. - 256 с.

3. Кирьязов В.П. Афганское эхо. Очерки о воинах-интернационалистах. – Одесса : Маяк, 1990. – 192 с.

4. Олийник А.М. Памятник в Кабуле. – М: Молодая гвардия, 1988. - 284 с.