За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває.

Це рядки з Шевченкової поеми «Кавказ». Увічнені генієм поета, Кавказькі гори увічнили й самого поета.  В одному з найкращих куточків Кавказу – на території Кабардино-Балкарії – знаходиться пік Шевченка, вершина якого сягає 4200 м над рівнем моря.

Влітку 1939 року молодий дніпропетровський інженер О. Зюзін організував невелику групу ентузіастів для обстеження Суганського хребта. Один з піків висотою 4200 метрів, що поблизу головних альпіністських маршрутів, був важкодоступним, з кам᾽янистими крутосхилами, водоспадами. Сходження було нелегким, адже до того на вершину не ступала людська нога. Але альпіністи подолали вершину, і першовідкривачі дали їй назву. В ювілейний Шевченківський рік назвали вершину ім᾽ям Тараса Григоровича Шевченка. Цей факт і був зафіксований у географічних довідниках.

Через чверть століття, у 1964 році, дніпропетровець, відомий альпініст О. Зайдлер запропонував на ознаменування 150-річчя Т. Шевченка здійснити сходження на пік його імені. Учасники експедиції виготовили зі спеціального «ракетного» сплаву бюст поета.

Жоден з 20 учасників експедиції, які пройшли жорсткий відбір, ніколи не був на цьому піку. Сходження по майже вертикальній стіні, долаючи заметіль, з таким вантажем було не з легких. Адже рюкзак з бюстом важив майже 30 кілограмів, альпіністи несли його по черзі. На вершині зібрали каміння, на якому встановили бюст, поруч поклали томик творів Шевченка і капсулу з пам᾽ятною запискою про учасників самої першої експедиції та про себе. І там були такі слова: «З берегів широкого Дніпра ми принесли сюди, на захмарну височінь, свою любов і поклоніння веред Великим Прометеєм людства…».

Люди не тривожили спокій цього піка ще 25 років. І в наступний ювілей Т. Г. Шевченка, у 1989 році було заплановано здійснити перше зимове сходження. Ініціатором його, як і минулого разу, був О. М. Зайдлер. Група зібралася велика – альпіністи з Нікополя, кривого Рогу, Івано-Франківська. Це було перше сходження зимової пори, якраз напередодні березневих Шевченківських днів. Із-за снігу до підніжжя гори не міг підійти транспорт. Довелося все спорядження переносити на собі. Кілька сніжних днів з морозом до мінус 20 та з вітром, що зривав палатки, довелося перечекати внизу.

В таких умовах не всі член групи  дійшли до вершини. Але серед тих, хто подолав труднощі був і Марк Томчин – член Сєверодонецького Клубу любителів поезії. Після закінчення Дніпропетровського університету молодого спеціаліста направили в Северодонецьк, де він працював на приладобудівному заводі. Працюючи на заводі, він не міг сповна реалізувати свій потенціал, прикласти свої знання до реалізації близьких йому ідей. Ще в університеті він зацікавився актуальною тоді, та й сьогодні, проблемою спілкування людини з машиною людською мовою. І в Сєверодонецьку він писав статті, їздив на наукові конференції з доповідями сам, не представляючи жодної організації. У гуртожитку «на тумбочці» змайстрував прилад, який отримав бронзову нагороду на Виставці досягнень народного господарства у Москві. Прилад просили передати у Центр підготовки космонавтів, та він передав його у свій університет, куди і сам згодом повернувся. У цій експедиції він був заступником керівника, займався організаційними питаннями.

На вершину Томчин ніс крім меморіальної дошки і томик «Кобзаря» з написом «Т. Г. Шевченку від Сєверодонецького клубу любителів поезії. 1989». На вершині альпіністи перед бюстом встановили меморіальну дошку з барельєфом поета і написом «Альпіністи Дніпропетровська. Березень 1989 року». Поруч з погруддям звели піраміду, в яку закладали сувеніри, значки, нові видання «Кобзаря». Серед них і «Кобзар» від сєверодонецьких любителів поезії.

До 175-річчя народного поета України українські альпіністи вписали ще одну яскраву і своєрідну сторінку до літопису народної пам᾽яті про Великого Кобзаря. 

Після повернення з експедиції Марк Томчин приїхав у Сєверодонецьк, де звітував перед своїми товаришами по клубу. Він привіз пам᾽ятний лист від керівника експедиції Олександра Зайдлера, вимпел і камінь з вершини, які нагадують нам, що і сєверодончани були причетні до вшанування Кобзаря біля найвищого у світі пам᾽ятника Тарасові Шевченку.  

Я спитав, як виглядає бюст на вершині гори після 25 років. У відповідь почув, що так же натхненно, випромінюючи сяйво від сонячного проміння, хоча й зі слідами блискавок на голові.

Виходить, що здійснюються слова пророка про те, як орел карає Прометея:

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип᾽є

Живущої крові,–

Воно знову оживає

І сміється знову.

Сергій КАЛЕНЮК, голова Сєверодонецького КЛП

ФОТО:

1.  Pik_Shevchenko_02_1989:    Останнє приготування перед сходженням

2.  Виход_на_ купол:  Вихід на купол вершини

3. На_пике_Шевченка: Підкорювачі зимового піку Шевченка

4. PikShevchenka: Пам᾽ятний сувенір про зимове сходження на пік Шевченка до 175-річчя поета.