Спецпроект: ТАКЕ БУЛО /записки краєзнавця

Борівське вважається одним з найстаріших поселень Придінцевого Порубіжжя. Воно виникло на Боровському перевозі з метою контролю Кальміуської сакми, якою татари ходили на Московію. Але ж розташоване на лівому березі Дінця та й далеченько від перевозу. Якщо татари переправляться з правого берега на лівий, північний, то вже пізно буде оцінювати їх сили і гнати гінців на Валуйки з повідомленням про загрозу.

У рукописному варіанті «Книги Большому Чертежу», який належав князю Григорію Черкаському, до основного тексту «А ехати к Донцу Северскому вниз по Боровой; а Донец перевестися ниже Боровой, версты з 2. А перевесчися Донец на Крымскую сторону ехати на Белой Колодезь» дописано «(ныне острог тут)». Кримською стороною називали правобережжя Дінця, а річку «Белый Колодезь» з часом почали називати Верхньою Біленькою, а потім і просто Біленькою. Вона впадає в Донець поблизу Лисичанського содового заводу. Учені датують запис 1672 роком. Виходить, що у 1672 році поблизу впадіння річки Біленької в Сіверський Донець існував острог.

 Що таке острог? Острог − це одна з форм захисних укріплень того часу, які будувалися для спостереження за степом і захисту від ворога. Вони поділялися на «жилые» і «стоялые». У жилих острогах постійно жили ратні люди, вони були більші від стоялих, з внутрішніми побутовими будівлями, необхідними для життя. У стоялих острогах перебували вартові, які змінювалися зазвичай через тиждень.

У 1627 р., коли була написана Книга, ніякого острога на Білому Колодязі не було. У 1672 р. уже існував запис «ныне острог тут».Отже на правому березі Дінця поблизу річки Білий Колодязь уже був острог.Де міг стояти острог? У малодоступному місці. Зазвичай таким є гористе узвишшя, яке легше укріпити, а зверху добре спостерігати за наближенням противника. Але функція Біленького острога (будемо його так називати, від назви річки Білий Колодязь) полягала не в тому, щоб тримати оборону, а бути сховищем для сторожової служби, яка мала спостерігати за Кримською стороною на Кальміуській сакмі. На давніх картах видно, що Донець перед впадінням у нього Верхньої Біленької мав петлю, утворюючи ніби півострів. Сама Біленька теж робить петлю на півдні цього «півострова». А на півночі видно залишки лиману, утвореного самим Дінцем, який у давніші часи міг бути ще більшим. Лишається відкритим на заході лише невеликий прохід на півострів. Але ж його могли надійно укріпити, і навіть перетворити в острів. На такому острові острог, зроблений з дубових плах, а дуба тут вистачало, міг надійно захищати тих, хто у ньому знаходився. Та цей острог ніхто б і не побачив, бо він знаходився внизу серед дерев, що росли понад берегом. Сакма ж проходила у стороні від гирла Біленької.

Сторожі виїздили до вершин Біленької і при появі татарських загонів, оцінивши хто і з якою метою просувається до Рубіжного байраку на Боровському перевозі, чимдуж мчали до острога, щоб повідомити про пересування противника. З острога караульні перебиралися на лівий берег, де інформували донських козаків, які вже гнали на північ з повідомленням про загрозу. Така схема дозволяла контролювати Боровський перевіз ще коли противник був на правому березі, на підході до переправи.

Донські козаки, які були залучені до сторожової служби, напроти впадіння Білого Колодязя в Донець (сьогодні це на території содового заводу або його шламонакопичувача, так званого «Білого моря») побудували свій городок. За документами, це сталося у 1675 році. А з часом переселилися трохи далі на більш зручне місце, як писав Філарет про місцезнаходження слободи Боровської: «в 2 верстах от того места, где она ныне находится». Тут Борівське знаходиться і сьогодні.

Якщо Старий Боровський городок виник напроти Білого острога, то стає зрозуміло, чому не знайдено ніяких залишків того першого городка. Будівництво на цьому місці содового заводу і відстійника, так званого «Білого моря», назавжди поховали надію знайти будь-що матеріальне від Старого Боровського городка. І стає зрозумілим, що назва селища Борівського пішла від того, що городок контролював Боровський перевіз, а не від того, що знаходився на річці Боровій.

Сергій КАЛЕНЮК,

член Національної спілки краєзнавців України