история

Хомутов із когорти мрійників

Хомутов із когорти мрійників

Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Чи знають сєверодончани тих перших, хто мріяв побудувати на піщаній лівобережній терасі Сіверського Дінця, навпроти Лисичанська, велетня соціндустрії –хімкомбінат і при ньому соціалістичне “місто з розкішними будинками, місто посеред моря зелені, місто культури”? Ми нічого не знаємо про тих перших керівників будівництва, які ще в 1932 році, вибирали місце реалізації планів і до 1941 року встигли побудувати перші цехи хімкомбінату та заснувати селище, яке ще не мало свого імені, а так і називалося Лисхімстрой –“Лисичанское химическое строительство”.

Замість Атомного проекту – Азотний

Замість Атомного проекту –  Азотний

Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

В кінці 1940-х на Лисичанському хімкомбінаті монтували обладнання, вивезене з Німеччини. А в самому селищі жила і працювала група німецьких учених-хіміків, розробників сірководневого методу виробництва “важкої води”. Селище вважалося “закритим” і охоронялося підрозділами МВС. Велика група німецьких учених і спеціалістів жила і працювала у сусідньому Рубіжному, де ще під час Першої світової війни були побудовані виробництва вибухових речовин. Американці запідозрили, що тут ведуться якісь роботи з виробництва ядерної зброї, і у 1952 році послали в Сєверодонецьк навіть “атомних шпигунів”.

Невідомий директор Садовський

Невідомий директор Садовський

Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

З початку будівництва Лисичанського азотно-тукового заводу у 1934 і до сучасного ПрАТ “СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ” за 82 роки на підприємстві змінилося 15 керівників. Але навіть старожили назвуть не більше десяти прізвищ. Це післявоєнні керівники та ще “довоєнний” Ілля Барський, який довів завод майже до пуску, але у 1941 йому ж довелося займатися евакуацією підприємства. В історії “Азоту” і міста лишився невідомим Садовський Степан Васильович.

Німці в Лисхімстрої

Спецпроект: ТАКЕ БУЛО / записки краєзнавця

Після Другої світової війни зруйнований Сєверодонецьк, тодішній Лисхімстрой, розпочав “друге народження”. Кількох сотень пар робочих рук, нехай і тисяч, що лишилися в селищі й навколишніх селах, не вистачало для побудови хімічного комбінату і селища при ньому. І МВС СРСР забезпечило робочою силою Лисхімстрой. В короткий термін у селищі виникла велика табірна зона чи навіть кілька зон. Кого тут тільки не було: військовополонені, які повернулися з німецьких таборів, власовці, кримінальники, військовополонені та ынтернованы німці й угорці, був навіть табір ув'язнених жінок.

Сьогодні день пам‘яті жертв голодоморів

Сьогодні день пам‘яті жертв голодоморів

Четверта субота листопада – день пам‘яті жертв голодоморів в Україні. Три голодомори 1921–1923 рр., 1932–1933 рр. та 1946–1947 рр., які влаштувала Російська імперія, що на той час називалася СРСР, були актами геноциду українського народу. Вони призвели до багатомільйонних людських втрат. Пам‘ятаймо про це.

Велосипед. История одной фотографии

Велосипед. История одной фотографии

17 октября 1927 года родился Иосиф Борисович Курлат

Этот снимок сделан в 1972 году. Первого сентября Иосиф Курлат ведет своего сына Вадима в первый класс. Трудно узнать по какой улице они шествуют. Город строился и только здание ГИАПа да пятиэтажки подсказывают, что по ул. Донецкой они двигаются в СШ № 4. Слегка растерянный, но улыбающийся ребенок несет в одной руке – портфель, а в другой - цветы первой учительнице. У Иосифа Борисовича тоже руки заняты – одной он обнимает сына, чтобы тот, чувствуя защиту отца, был более уверен, а другой рукой ведет велосипед. Казалось бы, такой известный в городе человек придет в школу в этот торжественный день обязательно в официальном костюме при галстуке.

Боровський перевіз (закінчення)

Боровський перевіз (закінчення)

4. Білий острог

Закінчення. Початок дивіться тут.

У рукописному варіанті «Книги Большому Чертежу», який належав князю Григорію Черкаському, до основного тексту «А ехати к Донцу Северскому вниз по Боровой; а Донец перевестися ниже Боровой, версты з 2. А перевесчися Донец на Крымскую сторону ехати на Белой Колодезь» дописано «(ныне острог тут)». Учені датують запис 1672 роком. Виходить, що у 1672 році поблизу впадіння річки Біленької в Сіверський Донець існував острог.

Боровський перевіз. Частина 3

Продовження. Початок дивіться тут.

Частина 3. Не лише річка, а й гора

Переправитись через річку ‒це навіть не пів-справи. Подолати підвищення Донецького кряжу, яким є правий берег Дінця, де розташований сучасний Лисичанськ, кінному загону із сотень а то й тисяч вершників було навіть складніше, ніж переправитись через річку. Те ж посольство князя Щербатова мало чималий загін для охорони «поминок», і, напевно, чимале число возів для поклажі. Татарські загони бували ще чисельнішими.

Боровський перевіз (продовження)

Продовження. Початок дивіться ТУТ.

Якщо річки так «гуляють», і гирла їх з часом зміщуються, то не такою простою справою виглядає пошук через чотири століття місця перевозу, про який знаємо, що знаходився він  «ниже Боровой, версты с 2». Особливо для Борової, яка протікає серед податливих пісків.

Боровський перевіз

Першою дорогою, яка з'єднувала території Лисичанська і Сєверодонецька, коли ще цих міст і в проекті не існувало, була Кальміуська сакма, яка вела з Криму в Московію. Не було ще й моста, який би з'єднував два береги Дінця. А був Боровський перевіз, біля якого і виникло сучасне селище Борівське. І назва селища утворилася не від річки Борової, а від назви Боровського перевозу. Про це йдеться в краєзнавчій розвідці Сергія Каленюка, яку ми подаємо чотирма подачами.

Мы в социальных сетях


Наш twitter канал

Последние комментарии